Models of the bar`s institute organization in European Union and Central Asia: a comparative legal study

Abstract

This article aims to reveal the main models of implementation of the bar in the European Union and Central Asia. As some of European Union’s neighboring countries are about to embark on EU accession negotiations, they are looking to reform their justice systems to align them with EU standards. The article provides a comparative legal characteristic of the organization models of the advocate self-gov ernment bodies in the European Union and Central Asia countries from the point of view of compliance with international standards of Bar’s independence. The authors have identified typical violations of the independence of lawyers’ self-government bodies by the executive bodies of state power in Central Asian countries, shown the degree of their influence on protecting human rights and freedoms, and formulated recommendations aimed at overcoming existing violations’. Advocate self-government should be considered as a manifestation of the principle of independence of the Bar. Since the definition of «independence» is used in a narrow legal sense, it should be understood exclusively as a known measure of legal freedom, free discretion in actions within the boundaries outlined by law. With regard to the Bar, the term «independence» should be interpreted in the context of Recommendations Rec (2000) 21 to the Committee of Ministers to member states on the freedom of exercise of the profession of a lawyer as «freedom of the profession from any undue restrictions, influences, pressure, threats or interference, direct or indirect, from any side or for any reason. By «independence of the Bar» we mean such a legal status of the bodies of the advocates’ community, established by law, which allows them to autonomously and independently from improper interference solve issues of their internal organization, as well as other tasks defined in the law, that is, to exercise self-government.

Дана стаття має на меті розкрити основні моделі впровадження інституту адвокатури в Європейському Союзі та Центральній Азії. Оскільки деякі країни-сусіди Європейського Союзу збираються розпочати переговори про вступ до ЄС, вони прагнуть реформувати свої системи правосуддя, щоб привести їх у відповідність зі стандартами ЄС. У статті подано порівняльно-правову характеристику моделей організації органів адвокатського самоврядування в країнах Європейського Союзу та Центральної Азії з точки зору відповідності міжнародним стандартам незалежності адвокатури. Авторами визначено типові порушення незалежності органів адвокатського самоврядування з боку виконавчих органів державної влади в країнах Центральної Азії, показано ступінь їхнього впливу на захист прав і свобод людини та сформульовано рекомендації щодо подолання існуючих порушень. Виявом принципу незалежності адвокатури слід вважати адвокатське самоврядування. Оскільки визначення «незалежність» вживається у вузькому правовому сенсі, його слід розуміти виключно як відому міру юридичної свободи, вільного розсуду в діях у межах, окреслених законом. Стосовно адвокатури, термін «незалежність» слід тлумачити в контексті Рекомендацій Rec (2000) 21 Комітету міністрів державам-членам щодо свободи здійснення професії адвоката як «свободу професії від будь-які необґрунтовані обмеження, впливи, тиск, погрози чи втручання, прямі чи непрямі, з будь-якої сторони чи з будь-якої причини. Під «незалежністю адвокатури» мається на увазі такий встановлений законом правовий статус органів адвокатської спільноти, який дозволяє їм самостійно та незалежно від неправомірного втручання вирішувати питання своєї внутрішньої організації, а також інші завдання, визначені в закону, тобто здійснювати самоврядування. У теорії права дуже дискусійним є питання про найбільш прийнятні форми організації адвокатури. Проблемам організації та діяльності інституту адвокатури, в тому числі в країнах ЄС, присвячено чимало праць, зокрема такими вченими як: А. Бун, Н. Бакаянова, Т. Вільчик, Е. Вуллі, А. Деханов, С. Кучеров, А. Рагулін, Роджер Сміт, Рене Кассен, М. Кіку, М. Кузінс, Ф. Рейган, І. Яртих та ін. Проте спеціального порівняльно-правового дослідження, яке було б присвячене вивченню організації органів адвокатського самоврядування в країнах Європи та Центральної Азії, на даний час не проведено. Тому, виходячи з вищесказаного, ця тема статті видається актуальною та оригінальною. Незважаючи на те, що адвокатська діяльність у сучасному світі здійснюється за принципом самоорганізації адвокатів та адвокатських спільнот, є кілька країн у світі, де адвокати повністю саморегулюються без будь-якого нагляду, керівництва чи обмежень з інших джерел, таких як виконавча, законодавча чи судова гілки влади. У теорії права питання про найбільш прийнятні форми організації адвокатури є досить дискусійним.