Багатолексемні антропоніми в старочеських пам’ятках офіційно-ділового стилю XІV–XVІІ століть

Abstract

Анотація. Пропонована стаття продовжує розробку проблем функціонування та розвитку чеської антропонімій- ної системи допрізвищевого періоду. У статті проаналізовано багатолексемні антропоніми, зафіксовані у старочесь- ких пам’ятках адміністративного стилю XІV–XVІІ століть. Аналіз мовного матеріалу здійснено на основі писемної пам’ятки офіційно-ділової стилю. У статті досліджено склад та динаміка вживання складених власних особових назв, засоби та способи іденти- фікації людності упродовж чотирьох століть на основі пам’ятки «Lístiny a zápisy Bělské o věcech městských i sedlských z let 1345-1708». Аналіз відтворює основні тенденції у розвитку старочеської антропонімії аналізованого періоду. Формування стандарту іменувань протягом кількох століть з точки зору кількісного складу компонентів чеських антропонімів від- бувалося в напрямі до збільшення компонентного складу антропонімів для представників середньої та нижчої соціаль- ної верстви (1→2) та до кількісного згортання формули іменування для представників соціальних верхів (1→2→3→2). У ХІV ст. з’явилася тенденція до стійкого збільшення фіксацій дволексемних антропонімів, а ХVІІ століття стало точкою відліку в напрямку до закріплення їх у мовленнєвій практиці чехів та поступового становлення національної чеської антропонімоформули. Антропонімійні двочлени в аналізованій пам’ятці представлені чотирма типами антропоформул: a) ім’я + пріз- висько; б) ім’я + назва за професією; в) ім’я + відтопонімне означення; г) ім’я + посесивна назва. Послідовність ком- понентів передбачала, як правило, постпозицію уточнюючого антропонімійного знака. Постпозицію особового імені у таких формулах кваліфікуємо як варіант АФ. Із XV ст. актуальними засобами ідентифікації особи поряд з іменем часто ставали одночасно кілька ознак (напр., індивідуальна і відтопонімна), тому досить поширеним явищем є трилексемні антропоніми. Найпоширенішою дволексемною моделлю іменування осіб з ХVІІ століття є особове ім’я + прізвисько. Така продуктивність прізвиськ була пов’язана з поширенням їх у функції родових назв. Численні приклади з чеських джерел свідчать, що в XVІІ–XVІІІ ст. напередодні офіційної кодифікації прізвищ саме прізвиська характеризувалися передачею в спадок. В умовах збільшення кількості населення, розвитку міст, міграції людності ні посесивна назва, ні відтопонімне означення вже не могли забезпечити суспільству ефективне розмежування осіб однієї родини від осіб решти родин. Ключові слова: антропонімія, складена власна особова назва, однолексемні антропоніми, багатолексемні антро- поніми, антропонімна формула.

Abstract. The proposed article continues the development of the problems of functioning and development of the Czech anthroponymic system of the pre-surname period. The article analyzes multi-locem anthroponyms recorded in Old Bohemian administrative style monuments of the 14th– 17th centuries. The analysis of language material was carried out on the basis of a written memo of an official-business style. The article examines the composition and dynamics of the use of compound personal names, the means and methods of identifying humanity over the course of four centuries on the basis of the monument “Lístiny a zápisy Bělské o věcech městských i sedlských z let 1345–1708”. The analysis reproduces the main trends in the development of Old Czech anthroponymy during the analyzed period. The formation of the naming standard in the monument for several centuries, from the point of view of the quantitative composition of the components of Czech anthroponyms, took place in the direction of increasing the component composition of anthroponyms for representatives of the middle and lower social strata (1→2), and to the quantitative collapse of the naming formula for representatives of social top (1→2→3→2). In the 14th century there was a trend towards a steady increase in fixations of two-lexem anthroponyms, and the 17th century became a reference point in the direction of their consolidation in the speech practice of Czechs, and the gradual formation of the national Czech anthroponym formula. Anthroponymic twolexem model in the analyzed monument are represented by four types of anthropoformula: a) name + nickname; b) name + name by profession c) name + toponimic attribute; d) name + possessive name. The sequence of the components involved, as a rule, the postposition of a clarifying anthroponymic sign. The postposition of a personal name in such formulas is classified as an AF variant. From the 15th century along with the name, several features (e.g., individual and toponym) often became relevant means of identifying a person, so tree-lexem anthroponyms are a fairly common phenomenon. The most common two-lexem model of naming people since the 17th century is a personal name+nickname. Such productivity of nicknames was associated with their spread in the function of generic names. Numerous examples from Czech sources testify that in the 17th –18th centuries on the eve of the official codification of surnames, it was nicknames that were characterized by inheritance. In the conditions of population growth, urban development, and population migration, neither a possessive name nor a toponymic atribute could provide society with an effective separation of members of one family from members of other families. Keywords: anthroponomy, compound personal names, onelexem and multilexem antroponims, antroponymical formulas.