Депортації німецького населення із Закарпаття 1944 – 1946 рр.: причини, хід, наслідки

Abstract

Перші німецькі колоністи на Закарпатті з’являються у ХІІ – ХV столітті. Та найбільша кількість німецьких поселенців оселилося у різних районах краю у ХVІІІ – ХІХ ст. Це були в основному землероби, спеціалісти для лісової, лісопереробної галузей, гірськосоляних родовищ, представники будівельних професій. За приблизними підрахунками напередодні Другої світової війни тут проживало близько 17-18 тисяч німецьких колоністів. Але доля німецького населення Закарпаття круто змінилася завершального етапу Другої світової війни. Із визволенням території Закарпаття військами Червоної Армії (28 жовтня 1944 р.), прийняттям Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з УРСР (26 листопада 1944 р.), у краї починаються серйозні демографічні зміни. Вже 24 листопада 1944 р. прибулі на Закарпатську Україну спеціальні представники НКВС СРСР мали завдання провести повний облік всього німецького населення віком від 16 до 50 років. Цьому сприяла і постанова Народної Ради Закарпатської України про конфіскацію всього майна виселених німців. Перша хвиля депортацій тривала у 1944 – 1945 рр. в умовах Закарпатської України, яка до підписання договору 29 червня 1945 р. юридично перебувала в складі Чехословаччини. Тоді було депортовано 215 чол. Друга хвиля депортацій проходила вже в умовах Закарпатської області (створена 22 січня 1946 р.) – складовій адміністративній одиниці УРСР. Розпорядженням НКВС СРСР від 15 січня 1946 р. про масову депортацію із Закарпаття осіб німецької національності, виселенню підлягали ті, що «найбільш себе скомпрометували в період німецько-угорської окупації». На протязі 1946 р. в Сибір вивезли ще понад двох тисяч закарпатськиї німців. Ключові слова: депортації, німці, Закарпатська Україна, Закарпатська область, СРСР.

The first German colonists in Transcarpathia appeared in the twelfth and fifteenth centuries, and the most significant number of German settlers settled in various parts of the region in the XVIII-XIX centuries. They were primarily farmers, specialists for timber, timber industries, mining and salt deposits, and representatives of the construction trades. It is estimated that there lived about 17 – 18 thousand German colonists before the Second World War. But the fate of the German population of Transcarpathia changed dramatically in the final stage of World War II. Profound demographic changes began in the country with the liberation of the Transcarpathia Red Army (on October 28, 1944) and the adoption of the Manifesto on the reunification of the Transcarpathian Ukraine SSR (on November 26, 1944). On November 24, 1944, arrived in the Transcarpathian Ukraine, special representatives of the NKVD had a task to complete an account of the entire German population aged 16 to 50 years. That contributed to the ruling People's Council of Transcarpathian Ukraine confiscating all property evicted Germans. The first wave of deportations continued from 1944 – to 1945 in Transcarpathian Ukraine, which was legally part of Czechoslovakia, before signing the agreement on June 29, 1945. Then 215 people were deported. The second wave of deportations took place in conditions of Zakarpattya Oblast (established on January 22, 1946) – a component of the administrative unit of the USSR. According to the Resolution of the NKVD on January 15, 1946 about the mass deportation of Transcarpathia of German nationality, the subject to eviction were those who "the most compromised themselves during the German occupation of Hungary." In 1946 two thousand Transcarpathian Germans were taken to Siberia. Keywords: deportation, the Germans, Transcarpathian Ukraine, Transcarpathian region, USSR.