Граматичне вираження епітетів у творах Петра Скунця

Abstract

Знаний український письменник, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Петро Миколайович Скунць залишив унікальну поетичну спадщину, що стала особливим розділом у літописі громадянської лірики України ХХ – поч. ХХІ ст. Мета дослідження – подати інтерпретацію епітетів у поетичних текстах П. Скунця та встановити взаємозв’язок між формою і змістом художніх означень відповідно до ідейного навантаження твору. Основна функція епітета – точно, влучно, лаконічно, вичерпно й образно схарактеризувати художній образ, назвати або створити ознаку. Функцію художнього атрибута в мовотворчості П. Скунця забезпечують такі лексико-граматичні класи: непохідні і похідні якісні прикметники, метафоризовані відносні і присвійні прикметники, дієприкметники, прислівники, іменники-прикладки, іменники в орудному відмінку із семантикою перевтілення, перетворення, порівняння. Уважаємо, що функцію епітета можуть виконувати присубстантивні іменники в непрямих відмінках, які дають образну характеристику персонажа чи іншого об’єкта. Дискусійними залишаються іменники у формі родового відмінка: така форма присубстантивного родового є синкретичною, бо може одночасно виконувати й функцію епітета, і функцію метафори. Формування епітета відбувається не лише на семантичному рівні, але й на граматичному шляхом синтаксичної, морфологічної та семантичної транспозиції. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше подано характеристику граматичного вираження епітетів у творах П. Скунця. Результати роботи дають змогу стверджувати, що вивчення епітетів не повинно обмежуватися лише епітетами, вираженими прикметниками. Вдало дібрана граматична форма вдосконалює змістове наповнення художнього слова, воно стає глибоким, багатоплановим, чуттєвим, про що переконують твори П. Скунця.