Природа обов’язку у поглядах Дж. Ст. Мілля та Дж. Остіна.

Abstract

Стаття присвячена аналізу природи обов’язків у світлі поглядів окремих мислителів утилітаризму та позитивізму, а саме: Дж.Ст. Мілля та Дж. Остіна. Автором наголошується, що утилітарне бачення Дж.Ст. Мілля, перш за все, пов’язує обов’язок не стільки з прагненням максимізувати благо в суспільстві, скільки – мінімізувати шкоду від учинків індивідів. Обов’язок характеризується примусом до певних суспільно корисних дій, за невиконання яких індивід може бути підданий відповідальності. При цьому він зобов’язаний утримуватися від усього, що зашкоджує іншим. Відтак, обов’язком є те, що можна вимагати від людини. На думку мислителя, сфера моральних обов’язків включає у себе правила, які і визначають саме ті обов’язки, що суспільство затвердило для виконання. Критерієм правильності наших учинків є те, в якій мірі вони сприяють досягненню щастя – найвищій меті людських прагнень. Мотиви ж виконання моральних обов’язків полягають у так званих зовнішніх і внутрішніх моральних санкціях. Цікавими є погляди Дж. Ст. Мілля на справедливість, яка передбачає не тільки обов’язок вчиняти правильно (і відповідно не вчиняти неправильно), але і вимогу певних осіб з приводу того, на що у них є моральне право.

Разом з тим, вчення Дж. Остіна (так звана теорія наказів) регламентує жорстку концепцію обов’язків, які пронизують всю правову систему. Обов’язок втілюється у наказі, реалізовується через закон, забезпечуючись санкцією. Санкція – необхідний елемент закону, за її відсутності втрачає свою силу зобов’язуюча дія правових норм. Англійський вчений дещо радикалізує вчення про обов’язки: існування прав можливе тільки завдяки існуванню обов’язків. Виконання обов’язку – це сповнення волі особи (Бога, суверена чи приватного індивіда), яка володіє владою (вищістю, могутністю). Слід відзначити, що лише в контексті релігійних обов’язків, які випливають з божественних законів, вчений говорить про мотивацію виконання обов’язків – найбільше щастя для всіх людей. У решті випадків передбачається безкомпромісна й така, що не враховує волі особи, реалізація наказів вищих нижчими. Суспільство стає спільнотою людей, у якій панує обов’язок, завдяки якому лише й можливий розвиток і забезпечення блага для всіх.