Розуміння обов’язку у соціологічних концепціях Г. Спенсера та Є. Ерліха

Abstract

Стаття присвячена аналізу проблематики обов’язків у світлі поглядів окремих представників соціологічно-правових напрямів (Г. Спенсера, Є. Ерліха). Автором наголошується, що розглядуваний нами феномен у Г. Спенсера має як природно даний (безсвідомий), так і соціально виправданий (свідомий) характер. Так, на всіх членах суспільства лежить обов’язок гармонійно поєднувати власні егоїстичні та альтруїстичні мотиви поведінки. При чому свобода однієї особи обмежується однаковою свободою всіх. Члену соціуму необхідно утримуватися від того, аби спричинювати пряму чи непряму шкоду іншим особам, а також виконувати взяті на себе зобов’язання. Всі зазначені обов’язки повинні в результаті привести до загального щастя суспільства і кожного його члена, зокрема. Це кінцева і фундаментальна мета індивіда й соціуму. Виділяє Г. Спенсер і обов’язки держави, зокрема, забезпечення зовнішньої безпеки, здійснення правосуддя. Відтак, найголовніший обов’язок, спільний для всіх держав, полягає у захисті прав людини, реалізації закону рівної свободи. Разом з тим, згідно концепції Є. Ерліха обов’язок є, передусім, тим явищем, завдяки якому індивід як член різного роду людських союзів вносить свій внесок у їх впорядковане функціонування. Виконання обов’язків індивідів є основою забезпечення правопорядку в людських союзах. Обов’язки можуть міститись як у правових нормах, так й у правових реченнях, які відрізняється за своєю природою. Вчений робить акцент на тому, що індивіди зобов’язані вчиняти згідно з правом у першу чергу тому, що вони включені в суспільні зв’язки, а не у зв’язку з його примусовою силою. Це робить правові норми подібними до інших суспільних норм (моралі, релігії, честі тощо), які варто розглядати в їх суспільному взаємозв’язку. У цілому ж нормою у людських союзах, на думку Є. Ерліха, є те, що вказує індивідам їх становище та обов’язки. При цьому австрійський вчений наголошує на важливості дієвості норм на практиці, що робить їх «живими» правилами поведінки людських спільнот, втілюючи у такий спосіб внутрішній порядок.