Єдність правового простору: національні та міжнародні засади

Abstract

У статті розглядається поняття «правовий простір» як часто вживаний концепт у правової літературі, та у засобах масової інформації. Автор аналізує існуючі інтерпретації та смислові навантаження поняття, що розкривають функціональні можливості терміну «правовий простір».

Встановлено, в контексті забезпечення єдності правового простору в нашій державі, особливо після військового вторгнення на територію України військ РФ і окупацію її окремих територій, можна стверджувати, що: по-перше, цілком вірно надано судам можливість застосувати названі загальні

«Намібійські винятки», у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України). По-друге, термінологія з прав людини як відкрита система одночасно входить як до термінології міжнародного, так і внутрішньодержавного права, що робить проблему її уніфікації особливо актуальною. Розв’язанню цієї проблеми сприяло б укладання словників термінів з прав людини (тлумачних дво- чи багатомовних основною метою яких було б надання практичної допомоги фахівцям і науковим працівникам, які займаються правами людини, працюють з міжнародно-правовими актами з прав людини, викладачам та студентам вузів, а також широкому колу читачів, оскільки терміни з прав людини належать до тих правничих термінів, які найчастіше використовуються людьми в повсякденному житті і є спільними для людей цілого світу. При цьому, особливо важливим є уникнення застосування «кальок» та «транслітерацій» з російської мови, як мови агресора.