Життя та смерть в духовному досвіді українського народу

Abstract

У статті досліджуються питання філософських аспектів життя та смерті у духовному досвіді українського народу. Визначено, що філософія життя є напрямом, у якому все існуюче розглядається як прояв життя, як первісна реальність, яку можна осягнути лише інтуїтивно, в якій розум і матерія не тотожні. Якщо духовний досвід українського народу аналізувати на вертикальному рівні, то існує кореляція між бажанням прагнути до найвищої загальнолюд- ської цінності людини, до подолання утилітарних обмежень повсякденного життя та від- криттям трансперсонального сенсу в людській єдності. Розглянуто три аспекти в процесі життя людини: життєва мудрість, турбота про життя та життєва практика. Виявлено, що з давніх-давен люди боялися і водночас цікавилися всім невідомим, але найбільш невідомим і незбагненним була таємниця смерті. Смерть має як невизначеність досвіду, так і точність знання про неї, тому вона може діяти як страшний і найбільш невизначений людський дос- від. З’ясовано, що в українській духовній культурі смерть – це таємниця життя, нерозга- дана таємниця, неминучий кінець і крах усього живого. Відданість життю – це не ідеальна даність, а фактично нескінченна відданість людини життю через самовираження протя- гом життя, і в цій мірі може бути креативністю життя окремої людини. Сьогодні в Укра- їні є дуже чіткий заклик свідчити соціальними, політичними, духовними та філософськими способами, щоб захистити невинних, проголосити царство в темряві та принести світло. Духовне життя народу України, його майбутнє залежить передусім від духовності та наці- ональної свідомості кожного з нас. Війна в Україні, видима й невидима, є епіцентром напру- женої пульсації українського людства, що завершується одночасним розвитком двох глибин- них національних процесів. Саме героїчні масові виступи громадян України дають їй право претендувати на появу, а отже, і на існування української держави, яка ніколи «не вмре і не зникне з лиця землі і житиме вічно».