Правова природа обов’язку у вченні М.Т. Цицерона

Abstract

Дану статтю присвячено аналізу правової природи обов’язків у працях видатного римського філософа Марка Туллія Цицерона. Автори намагаються осмислити місце даної категорії у політико-правовій та філософській спадщині мислителя. Так, предметом наукового інтересу авторів дослідження стали праці «Про державу», «Про закони» та «Про обов’язки». У статті зазначається, що у трактаті «Про державу» Цицерон майже не згадує поняття «обов’язку», натомість, у свою чергу, трактат «Про обов’язки» став значною віхою у спробах осмислити правову природу обов’язків у античній політико-правовій думці. Автори стверджують, що Цицерон вбачає витоки обов’язку у природі та її універсальних законах, вважаючи людину довершеним витвором природи, що повинна діяти на основі моральноетичних максим поведінки. Відповідно до праці «Про обов’язки», кожне дослідження обов’язків двояке: з одного боку воно має на увазі межі добра, а з іншого – складається з настанов, що визначають поведінку людей у різних життєвих обставинах. Разом з тим, Цицерон розглядає обов’язки через категорії «морально-прекрасного» і «корисного». Автори наголошують, що тут мова йде, по-перше, про трансформацію моральних норм у систему обов’язків (морально-прекрасне), а, по-друге, про практичну сторону обов’язків, що випливають із принципу корисного і, нарешті, по-третє, про можливий конфлікт між морально-прекрасним і корисним. У статті також висвітлюється своєрідна шкала обов’язків, котру сформував Цицерон. В основу цієї шкали покладено ідею про те, що значимість обов’язків можна вивести із того, на чию користь виконуються конкретні обов’язки. Так, виходячи з цього, на перше місце мислитель ставить обов’язки щодо держави та батьків, далі – щодо дітей і сім’ї, і, нарешті, щодо родичів і друзів. При цьому, вважаючи, що по відношенню до одних осіб обов’язки повинні виконуватись більшою мірою, ніж щодо інших.