Творчість Петра Скунця: на перехресті епох

Abstract

Петро Скунць (1942–2007) – лауреат Національної літературної премії ім. Т.Г. Шевченка належить до покоління письменників-шістдесятників. Перехрестя епох, ситуацій супроводжувало П. Скунця від народження: побачив світ під час другої світової війни; становлення його як особистості і поета припало на космічну еру, коли зіткнулися свободи шістдесятництва і репресії того ж десятиліття; загальнонаціональне визнання прийшло до нього теж на перетині епох, коли відходила радянська система і Україна здобула незалежність; відхід у вічність – знову на стику епох: ХХ століття і, як писав, «тисячоліття віри». Символічні образи Христа, хреста, перехресних октав, розп’яття насичують поезію митця і стають містками між минулим і прийдешнім. Універсальний концепт хреста іде з міфів, і на прикладі набутку П. Скунця спостерігаємо не лише як глибоко вкорінений світ символів у наше єство, а й те, як він впливає на поетику творів нашого майстра, вигранюючись у антитезу, поетичну систему доказів, афоризм, ампліфікацію, утворюючи певне художнє зіткнення, перехрестя, при якому добуваються філософські смисли. Тож щедрий доробок поета спонукає до простеження шляхів трансформації художнього світу П. Скунця. Простежуємо, що поезія П. Скунця стає зовнішнім проявом тих глибинних внутрішніх перетворень і його шукань, які з’явилися у результаті життєвих випробувань. Ці складники долі, упавши на відповідне родове підґрунтя і виховання П. Скунця, проросли в ньому здатністю до значущих трансформацій, які схильна витримати не кожна людина, бо проходять вони у вимірах: страждання, співстраждання, самопожертви, самоаналізу, самопізнання, вмінні побачити у самому собі протиріччя і збагнути їх єдність. Тобто стати Самістю – особистістю, котра перемагає, насамперед, себе, відкриваючи в собі «внутрішню людину». Тому, маючи безперечний поетичний талант, митець органічно й ментально зумів злитися зі своїм народом, землею, епохою і передати переживання у слові, що, як і належить мистецтву, живе поза часом, власне, як і символ хреста-перехрестя, який став знаковим для Петра Скунця і його творчості.

Petro Skunts (1942–2007), a laureate of the Shevchenko National Literary Prize, belongs to the generation of Sixtiers writers. The crossroads of epochs and situations accompanied P. Skunts since his birth: he came into the world during the Second World War; the development of his personality as a person and as a poet coincided with the Space Age, when the freedoms of the sixties collided with the repressions of the same decade; he attained national recognition again at the intersection of eras, when the Soviet system receded and Ukraine gained its independence; and he left this worl – again at the at the junction of eras: the twentieth century and, as he wrote, “the millennium of faith”. The symbolism of Christ, the cross, the crossed octaves, the crucifixion saturate the artist’s poetry and become a bridge between the past and the future. The universal concept of the cross comes from myths, and by the example of P. Skunts’ work we observe not only how deeply the world of symbols is rooted in our nature, but also how it influences the poetics of the author’s works, shaping it into an antithesis, poetic system of evidence, aphorisms, amplification, forming a certain artistic collision, a crossroads where philosophical meanings are extracted. Therefore, the generous heritage of the poet encourages us to trace the ways in which the artistic world of P. Skunts is transformed. We observe that the poetry of P. Skunts becomes an external manifestation of those deep inner transformations and searches of the poet, which arose as a result of life’s experiences. These components of destiny, combined with the appropriate generic background and the upbringing of P. Skunts, germinated in him the ability to undergo significant transformations that not every person is able to endure, as they take place in dimensions of: suffering, compassion, self-sacrifice, introspection, self-awareness, the ability to see contradictions in oneself and understand their unity. That is, to become the Self – a personality that conquers, first of all, themselves, discovering the “inner person”. Therefore, having an undeniable poetic talent, the artist was able to organically and mentally merge with his people, land, era and convey the experience through the word, which, as befits art, lives beyond time, just like a symbol of the crossroads, which became iconic for Pеtro Skunts and his art.