До питання переведення наукових працівників на дистанційну форму зайнятості у зв’язку з воєнним станом

Abstract

У статті розглянуто особливості переведення наукових працівників на дистанційний режим зайнятості у зв’язку з воєнним станом. Зазначено, що сьогодні не існує жодних юридичних перепон для повноцінного впровадження дистанційної роботи для наукових працівників та не передбачає ні внесення змін до відомчих та локальних документів, ні якихось обов’язкових додаткових форм контролю, планування та звітності для дистанційних працівників. В умовах воєнного стану моральним обов’язком керівництва наукових установ є забезпечення встановлення дистанційного режиму роботи всім співробітникам, якщо це допускається характером виконуваних ними обов’язків. Водночас, зроблено висновок, що дистанційну роботу слід вважати не лише тимчасовим явищем на період воєнного ста-ну, а й цілком прийнятною сучасною формою трудових відносин, яка, окрім того, є оптимальною для значної частини наукових співробітників і, людей інтелектуальної праці загалом. Зазначено, що кожен науковий працівник, який працює дистанційно, має самостійно визначити робоче місце та відповідати за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на обраному ним робочому місці, в тому числі і за межами країни. Установлено, що чинне українське законодавство не встановлює жодних територіальних обмежень щодо робочого місця працівника в умовах дистанційної роботи. Тому наукові працівники, перебуваючи за межами країни і використовуючи дистанційні технології, можуть цілком правомірно здійснювати наукову діяльність. При цьому під час воєнного стану якщо науковий працівник перебуває у трудових відносинах з державним підприємством, державна частка у статутному капіталі якого перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього суб’єкта, він може працювати за кордоном у дистанційному режимі лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.

The article considers the peculiarities of transferring researchers to remote employment in connection with martial law. It is noted that today there are no legal obstacles to the full implementation of remote work for researchers and does not provide for changes in departmental and local documents, or any mandatory additional forms of control, planning and reporting for remote workers. Under martial law, it is the moral responsibility of the management of scientific institutions to ensure that all staff members are employed re-motely, if permitted by the nature of their duties. At the same time, it was concluded that remote work should be considered not only a temporary phenomenon during martial law, but also a perfectly acceptable modern form of labor relations, which is also optimal for a large part of researchers and intellectuals in general. It is stated that every researcher who works remotely must independently determine the workplace and be re-sponsible for ensuring safe and harmless working conditions at his chosen workplace, including outside the country. It is established that the current Ukrainian legislation does not impose any territorial restrictions on the employee’s workplace in the conditions of remote work. Therefore, scientists, being outside the coun-try and using remote technologies, can quite legitimately carry out scientific activities. In martial law, if a researcher is in an employment relationship with a state-owned enterprise, the state share in the authorized capital of which exceeds fifty percent or is a value that provides the state with the right to decisive influence on the economic activities of this entity, he may work for border in remote mode only in the case of a business trip, executed in the prescribed manner.