Правове регулювання професійного розвитку державних службовців

Abstract

Метою статті є з’ясування особливостей та виявлення проблем професійного розвитку державних службовців та надання науково-обґрунтованих пропозицій до їх вирішення. Зазначено, що наявна в Україні криза, а також необхідність відповідності стандартам Європейського Союзу, постійна реструктуризація робочих місць у поєднанні з необхідністю безперервного професійного розвитку державних службовців, вимагає формування дієвого правового регулювання професійного розвитку службовців та механізму реалізації ними свого обов’язку на безперервне професійне навчання. У роботі аргументується, що кар’єра службовця складається з наступності посад в ієрархії, що є результатом набутого досвіду, протягом практичної діяльності та безперервного професійного розвитку. Кар’єра чи професійний розвиток – це складніший процес, ніж навчання, спрямований на отримання знань, як щодо поточної, так і щодо майбутніх посад, упродовж усього тривалість життя і розвитку державного службовця. Автор переконує, що на українському ринку праці варто обрати найбільш ефективний спосіб ідентифікації, залучення і підтримки професіоналів з винятковими навичками та/або професійним досвідом. У статті зазначається, що державні службовці часто не мають достатньої інформації та знань, щоб реагувати на конкретну ситуацію, тож у таких умовах навчання є життєво важливим для державних службовців. Відтак, професійний розвиток державних службовців є безперервним процесом, що відповідно потребує належного правового регулювання та механізму його реалізації, а значить для вироблення цих найкращих та дієвих рекомендацій потрібні ґрунтовні науко-практичні дослідження цих питань. Державні службовці можуть реалізовувати своє право на професійне навчання через: (1) підготовку; (2) підвищення кваліфікації; (3) стажування; (4) самоосвіту. Автор доводить, що механізм реалізації держслужбовцями права на професійне навчання дає збої на практиці. Хоча чинне законодавство і гарантує збереження посади та заробітку на час навчання, все ж нерідко службовцям відмовляють у їх збереженні. Факт проходження підвищення кваліфікації, стажування тощо обов’язково повинні враховуватися під час оцінювання результатів службової діяльності держслужбовців.

The purpose of the article is to clarify the peculiarities and identify the problems of the professional development of civil servants and to provide scientifically based proposals for their solution. It is noted that the current crisis in Ukraine, as well as the need to comply with the standards of the European Union, the constant restructuring of workplaces in combination with the need for continuous professional development of civil servants, requires the formation of an effective legal regulation of the professional development of civil servants and a mechanism for them to implement their obligation for continuous professional training . The work argues that the career of an employee consists of a succession of positions in the hierarchy, which is the result of acquired experience, during practical activities and continuous professional development. Career or professional development is a more complex process than education, aimed at acquiring knowledge, both for current and future positions, throughout the life and development of a civil servant. The author i convinced that the Ukrainian labor market should choose the most effective way to identify, attract and support professionals with exceptional skills and/or professional experience. The article notes that civil servants often do not have sufficient information and knowledge to respond to a specific situation, so in such circumstances training is vital for civil servants. Therefore, the professional development of civil servants is a continuous process that, accordingly, requires proper legal regulation and a mechanism for its implementation, which means that in order to develop these best and effective recommendations, thorough scientific and practical research of these issues is required. Civil servants can exercise their right to vocational training through: (1) training; (2) professional development; (3) internship; (4) self-education. The author proves that the mechanism of implementation of the right to professional training by civil servants fails in practice. Although the current legislation guarantees the preservation of the position and earnings during the study, it is not uncommon for employees to be denied their preservation. The fact of passing advanced training, internship, etc. must be taken into account when evaluating the results of civil servants’ official activities.