Практична транскрипція як засіб передачі матеріальної форми запозичень у мові-реципієнті

Abstract

У статті розглядаються теоретичні засади фонетико-графічного засвоєння слів іншомовного походження лексичною системою мови-реципієнта. Метою статті є подання огляду лінгвістичної літератури, що досліджує особливості цього аспекту асиміляції запозичених лексичних одиниць. Розглядаються основні принципи одного з найпоширеніших засобів передачі матеріальної форми запозичених лексем у мові-реципієнті, а саме практичної транскрипції. Під практичною транскрипцією розуміють передачу засобами алфавіту мови-реципієнта власних та загальних назв, що запозичуються з іншої мови. Незважаючи на існування інших засобів передачі вихідної форми запозичених лексем (транслітерація, трансплантація та трансфонування), практична транскрипція і досі залишається найпоширенішим засобом. Це можна пояснити тим, що вона є доволі гнучкою, її призначення є масове та загальнодоступне. Практичну транскрипцію адресовано не фахівцям мовознавцям і не для спеціальних цілей, а для уведення у текст мови-реципієнта іншомовних слів у прийнятній для даної графіки формі. При застосуванні практичної транскрипції про фонетичну сторону передачі піклуються значно більше, ніж про графічну. Це пояснюється тим, що людина, яка транскрибує, турбується про долю іншомовного слова у мові-реципієнті. Вона намагається підібрати найоптимальніші сполучення літер мови-реципієнта для демонстрації не тільки вимови слова, але також деяких його морфологічних та синтаксичних характеристик. Актуальність даної проблематики полягає також в тому, що деякі аспекти адаптації та нормалізації запозичених лексем у мові-реципієнті є і на сьогоднішній день невирішеними. Відсутність чітких та уніфікованих норм щодо передачі матеріальної форми запозичених лексичних одиниць призводить до зростання кількості варіантів передачі нових лексем з різних мов. Вирішення цієї проблеми є особливо актуальним на сьогоднішньому етапі, коли українська мова вступає у прямі, безпосередні контакти з багатьма мовами світу.

The process of borrowing lexical units from one language into another is constant and cannot be prevented, as there are hardly any isolated nations and peoples in the world. The main reason for it is the globalization of all spheres of human activity. The studying of language contacts in linguistics is considered to be very important and interesting. Lexical borrowing is a very complicated process. The result of it is the transformation of the word of the source language into a new lexical unit of the target language in accordance with its phonetical and grammatical peculiarities. Numerous loan words enter the system of the target language and in the course of time become assimilated in this language. The present article is devoted to some theoretical problems of assimilation of loan-words in the target language. Linguists distinguish different stages of entering of a borrowed lexical unit into the system of the target language. In the given article we will make an attempt to analyze points of view of different linguists on this complex language phenomenon. We will focus mainly on the phonetical and graphical aspects of assimilation of loan words. One of the most widely used methods of conveying of the form of a loan word is practical transcription. Practical transcription is the transformation of the phonetical form of the word of the source language by means of the alphabet of the target language. This transformation may become a complicated process as the phonetical and graphical systems of the source language and the target language are different. There are also other ways of conveying of the form of loan-words. One of them, transliteration, is also widely used. But practical transcription still remains the most convenient and widely used method, as it takes into consideration both the phonetical and the graphical form of the loan word. A person who transcribes tries to find the most suitable letter combinations in the target language, which helps to preserve not only the original pronunciation of the word, but also to demonstrate some of its morphological and syntactical characteristics.