Розлади системи антиоксидантного захисту у пацієнтів із хронічним панкреатитом у поєднанні з гіпертонічною хворобою та шляхи корекції

Abstract

Вступ. Оксидантний стрес (ОС) є причиною цілого ряду патологічних змін в організмі людини. Порушення балансу між активністю прооксидантних факторів та ефективністю антиоксидантної системи, яке спричиняє розвиток ОС, визнано універсальним механізмом розвитку хронічного панкреатиту (ХП) та ендотеліальної дисфункції, яка обумовлює формування та прогресування гіпертонічної хвороби (ГХ). Мета дослідження: оцінити активність системи антиоксидантного захисту у пацієнтів із загостренням ХП у поєднанні з ГХ та вплив на систему антиоксидантів оптимізації терапії. Матеріали та методи. Для реалізації поставленої нами мети було обстежено 102 пацієнтів, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у Хустській РЛ протягом 2017-2018 років з приводу загострення ХП у поєднанні з гіпертонічною хворобою (ГХ) ІІ стадії. Усім хворим проведено загальноклінічне лабораторно-інструментальне дослідження. Окрім цього, для оцінки антиоксидантного статусу здійснювали вимірювання рівнів наступних показників: глутатіонпероксидази (ГПО), селену (Se), цинку (Zn), альбумінів, трансферину, білірубіну, сечовини. Уся досліджувана вибірка була поділена на дві групи. У основу поділу покладено відмінність медикаментозної корекції. І група (n=53) отримувала базисну тера- пію відповідно до вимог клінічних протоколів, лікування ІІ групи (n=49) зводилось до призначення ба- зової терапії з оптимізацією шляхом мінералокорекції (цинк, селен), призначення препарату, що містить ω-3 поліненасичені жирні кислоти та фолієвої кислоти. Тривалість терапії становила вісім тижнів. Визна- чалася динаміка абсолютних значень досліджуваних показників та досліджувалися кореляційні зв’язки зміни цих параметрів під впливом різних схем терапії. Результати досліджень. Порівнюючи вихідні показники системи антиоксидантів, можемо стверджувати, що у групі пацієнтів з оптимізованою терапією вдалося досягнути більш виразнішої активності досліджуваних параметрів. На це вказує статистично значима зміна таких показників: ГПО (р<0,01), Se (р<0,01), Zn (р<0,01), фолієвої кислоти (р<0,01) та білірубіну (р=0,03). Концентрація альбумінів та транс- ферину зросла в обох групах із достовірною відмінністю із первинними результатами. Кореляційний аналіз динаміки показників антиоксидантної системи теж відрізнявся залежно від схеми терапії. Так, у пацієнтів, які отримували базову терапію, отримано зв’язок між зміною концентрації Se та альбумі- нів (r=0,33, р = 0,02), рівнів Se та ГПО (r=0,61, р=0,000002). Залежність зміни між вмістом Se та ГПО у кро- ві пацієнтів, лікування яких було оптимізованим, теж наявна, але з меншою силою (r=0,61 проти r=0,44). Окрім того, у ІІ групі хворих отримано від’ємний зв’язок середньої сили між змінами концентрацій Zn та альбуміну (r=-0,31, р=0,03). Висновки. Оптимізація терапії за рахунок мінералокорекції, ω-3 поліненасичених жирних кислот та фолієвої кислоти достовірно підвищувала активність системи антиоксидантів