Відповідальність держав членів ЄС перед приватними особами за невиконання зобов’язань за правом ЄС

Abstract

Метою цієї статті є дослідження процесу становлення принципу відповідальності держав-членів ЄС перед приватними особами за невиконання зобов’язань за правом ЄС, аналіз його змісту та визначення пов’язаних з цим концептуальних і практичних підходів в практиці Суду ЄС. Положення установчих договорів ЄС не передбачає відповідальності держави-члена за шкоду, спричинену порушенням права ЄС приватним особам. Принцип такої відповідальності був визнаний в практиці Суду ЄС, а саме в 1991 році у об’єднаних справах C-6/90 та C-9/90 Francovich. Однак досить скоро Суд переглянув стандарт відповідальності держави-члена, запроваджений рішенням у справі Francovich. Основна відмінність між підходом справи Francovich та стандартом відповідальності держави-члена, проголошеним у об’єднаних справах C-46/93 та C-48/93 Brasserie du Pêcheur, полягає у критерії серйозності порушення права ЄС, що наближує його до стандарту відповідальності Союзу. В статті пропонується огляд процесу зміни правової позиції Суду ЄС у цьому питанні, розкривається зміст критеріїв стандарту відповідальності держав-членів ЄС, сформульованого в подальшій практиці Суду (критерій встановлення прав для індивідів, критерій достатньої серйозності порушення та критерій прямого причинно-наслідкового зв’язку). В статті обстоюється позиція, що Суд по суті визначив стандарт відповідальності держави-члена в якості надзвичайного засобу захисту права у випадку найбільш серйозних порушень державою-членом права ЄС. Тому, на відміну від початкового підходу справи Francovich, не всі порушення права ЄС можуть бути підставою відповідальності держави-члена перед приватними особами - така відповідальність настає лише за «достатньо серйозні» порушення. В статті аналізуються причини таких кардинальних змін у підходах Суду. На підставі такого аналізу робиться висновок, що такі зміни спрямовані на віднайдення справедливого співвідношення між правами особи, що постраждала в наслідок невиконання державою-членом своїх зобов’язань за правом ЄС, та забезпеченням свободи вибору національної політики у тій чи іншій сфері.

The purpose of this Article is to investigate the process that led to the principle of EU memberstate responsibility for infringement of EU law, the content of the said principle, and related conceptual and practical approaches as they have been established in the ECJ case law. EU founding treaties do not provide for member-state responsibility for damage caused to individuals by breach of EU law. Principle of memberstate responsibility has been established in ECJ case law in joint cases C-6/90 and C-9/90 Francovich. However the Court rather shortly amended the Francovich standard. What fundamentally differentiates Francovich and the standard announced in joint cases C-46/93 and C-48/93 Brasserie du Pêcheur is the sufficiently serious breach criterion which approximates member state responsibility to the EU responsibility standard.The article offers an overview of these changes in ECJ case law and conceptualisation of EU memberstate responsibility criteria (confer rights on individuals, sufficiently serious breach, and direct causal link criteria). In its subsequent jurisprudence. The article argues that the Court treats the member-state responsibility as extraordinary remedy for sufficiently serious breach of EU law. Therefore, unlike under the initial Francovich approach, not all infringements of EU law give rise to member-state responsibility before private individuals – such responsibility arises only for “sufficiently serious” breaches. The articles dwells upon reasons for such fundamental changes in Court’s jurisprudence. It concludes that such changes purport to strike a fair balance between rights of individual affected by a member-state’s infringement of EU law and inherent memberstate’s margin of appreciation in making policy choices.