ФАЛЬШИВІ ДРУЗІ ПЕРЕКЛАДАЧА: НА МАТЕРІАЛІ УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ МІЖМОВНОЇ ОМОНІМІЇ

Abstract

Стаття присвячена розглядові питання фальшивих друзів перекладача в угорсько-українській мовній парі. У розвідці поряд із назвою «фальшиві друзі перекладача» вживається термін міжмовні омоніми. Студенти-перекладачі стикаються з труднощами розуміння міжмовних омонімів майже одразу, адже у мові білінгвів вони часто спричиняють лексико-семантичну інтерференцію. Питання фальшивих друзів перекладача на прикладі угорської та української мови ще не досліджене, що становить підставу формулювання мети статті: теоретичне опрацювання явища угорсько-української омонімії та аналіз угорсько-українських омонімів з метою подальшого правильного їх використання у перекладацькій діяльності. У дослідженні використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу, а також метод опозицій. Услід за класифікацією А. Д’якова, Т. Кияка та З. Куделько, в угорсько-українській мовній парі виділено дві групи фальшивих друзів перекладача, а саме часткові інтернаціоналізми (повністю збігаються за формою вираження, проте мають одне спільне значення та кілька відмінних) та псевдоінтернаціоналізми. Встановлено, що значна частина псевдоінтернаціоналізмів є наслідком випадкового збігу співзвучності при відсутності спільності у значенні. Окрім цього, в угорській та українській мовах простежено лексичні міжмовні омоніми зі звуковими відмінностями, а саме такі, що відрізняються одним звуком. Окремо виділено міжмовні омоніми з графічно-фонетичними розбіжностями. Зʼясовано, що в угорсько-українській парі міжмовні омоніми належать до однієї частини мови ̶ іменники, а ті, що стосуються різних частин мови, є фактичними омонімами лише у словникових формах: напр., основа угорського дієслова та український іменник. Перспектива дослідження полягає у можливості подальшого вивчення угорської та української лексики з метою виявлення міжмовних омонімів та аналіз їх перекладу в різних стилях.