Об’єктний склад правового режиму карантину тварин

Abstract

У статті розглянуто особливості об’єктного складу правового режиму карантину тварин. Встановлено важливу особливість правового режиму карантину тварин, якою є відсутність єдиного чітко визначеного об’єкта. Таку властивість умовно можна назвати мультиоб’єктністю, а об’єкт – мультиоб’єктом, де основним об’єктом правового режиму карантину тварин є безпосередньо епізоотія, похідним – тварининосії епізоотій, а загальним – карантинна територія як носій карантинного ре-жиму. Розглянуто кожний з наведених об’єктів. При цьому встановлено, що формування переліку особливо небезпечних хвороб тварин належить до компетенції протиепізоотичних органів, причому його визначенню властива відповідна трансмісійність, коли на міжнародному рівні список таких хвороб, що викликають епізоотії, складає Міжнародне епізоотичне бюро, а на національному рівні кожна з країн-учасників МЕБ із загального створює власний перелік карантинних хвороб, характерних для її території. Зосереджено увагу на похідному об’єкті, яким визнано тварини як відмінні від людини живі істоти, наділені матеріальними ознаками гетеротрофії (харчування готовими органічними сполуками), рухливої активності, метаболізму, наявності функціональних систем органів, нервової системи і почуттів. найзагальніший рівень об’єктів правового карантинного режиму становить територія карантину. Встановлено, що карантинна зона виступає родовим, а буферна, інфікована та зона спостереження – видовими поняттями, що на перший погляд виглядає цілком прийнятним. Складнощі виникають при з’ясуванні сутності і змісту цих видових категорій, адже їх визначення здійснюється через поняття, яке визначається. Тобто зони буферна, інфікована та спостереження визначаються безпосередньо через загальне поняття зони, що ускладнює їх сприйняття, бо потребує постійного звернення до змісту первісного загального поняття. При цьому діюче ветеринарне законодавство не застосовує термін «територія» для позначення карантинних ареалів, оперуючи поняттями карантин-них зон. Встановлено, що належність тварин до сільськогосподарських, домашніх і диких спричинює різні особливості їх карантинного режиму.

The article examines the peculiarities of the object composition of the legal regime of animal quarantine. An important feature of the legal regime of animal quarantine has been established, which is the absence of a single clearly defined object. Such a property can be conventionally called multi-object, and the object is a multi-object, where the main object of the legal regime of animal quarantine is directly the epizootic,the derivative is the animal carriers of epizootics, and the general one is the quarantine territory as the carrier of the quarantine regime. Each of the listed objects has been considered. At the same time, it was established that the formation of a list of particularly dangerous animal diseases belongs to the competence of anti-epizootic bodies, and its definition is characterized by the corresponding transmissibility, when at the international level the list of such diseases that cause epizootics is compiled by the International Epizootic Bureau, and at the national level by each of the participating countries The Ministry of Internal Affairs and Communications creates its own list of quarantine diseases specific to its territory. Attention is focused on the derived object, which recognizes animals as living beings different from humans, endowed with material signs of heterotrophy (feeding on ready-made organic compounds), mobile activity, metabolism, the presence of functional organ systems, the nervous system and feelings. the most general level of objects of the legal quarantine regime is the quarantine territory. It was established that the quarantine zone is generic, and the buffer, infected, and surveillance zone are species concepts, which at first glance looks quite acceptable. Difficulties arise when clarifying the essence and content of these specific categories, because their definition is carried out through the concept that is being defined. That is, buffer, infected, and surveillance zones are determined directly through the general concept of the zone, which complicates their perception, because it requires constant reference to the content of the original general concept. At the same time, the current veterinary legislation does not use the term «territory» to denote quarantine areas, operating with the concepts of quarantine zones. It was established that the belonging of animals to agricultural, domestic and wild causes different features of their quarantine regime.