Особливості практики застосування кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за підкуп працівника підприємства, установи чи організації

Abstract

У статті з використанням даних офіційної статистики досліджена практика застосування кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за підкуп працівника підприємства, установи чи організації. Розраховані кількісні показники даної категорії злочинів, а саме їх рівень (336 злочинів), середньорічне значення (34 злочини). Визначені основні тенденції та періоди відтворення досліджуваних злочинів: перший період (2013–2019 рр.) характеризується стабільною тенденцією до зростання з мінімального початкового значення у 16 злочинів (2013 р.) до максимального у 67 злочинів (2019 р.); другий період (2020–2022 рр.) відзначається різким зниженням рівня облікованих злочинів та відносною стабілізацією відповідних показників на рівні середніх значень для усього досліджуваного періоду. Практичне застосування ч. 5 ст. 354 КК України, яка описує один із передбачених КК спеціальних видів звільнення особи від кримінальної відповідальності, має одиничний характер і не здійснює помітний антикорупційний вплив на досліджувану сферу правовідносин. Визначені основні кількісні показники, що відображають притягнення до кримінальної відповідальності та призначення покарання як до осіб, які пропонують неправомірну вигоду, так і до тих, які її отримують. Співвідношення їх становить 30 % та 70 % відповідно. Зроблено висновок про дефектність конструкції санкцій, встановлених у частинах 1–4 ст. 354 КК України та запропоновано обмежити їх альтернативність трьома основними видами покарань, що аргументується зокрема й особливостями фактичної пеналізації досліджуваного злочину. Встановлено, що домінуючим видом покарання був штраф (90 % засуджених). Відзначено, що до засуджених за ст. 354 КК України над-звичайно рідко (3,4 %) застосувалось звільнення від покарання, що суттєво відрізняє дану категорію справ від інших, де відповідна частка сягає половини від загальної кількості засуджених. Зважаючи на соціально-рольові характеристики засуджених адресатів підкупу, більша частина яких зайнята у сферах медицини та освіти, запропоновано включення до санкцій відповідних норм як додаткового покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

The article, resting upon the data of official statistics, examines the practice of application of the criminal law provisions which establish liability for bribing an employee of an enterprise, institution, or organization. Quantitative indicators of this crime category are calculated, particularly, their rate (336 crimes) and the average annual number (34 crimes). The main trends and periods of reproduction of the crimes under study are determined: the first period (2013–2019) is characterized by a stable upward trend from the minimum initial number of 16 crimes (2013) to the maximum number of 67 crimes (2019); the second period (2020–2022) is notable for a sharply decreased number of recorded crimes and a relative stabilization of the relevant indicators at the level of average numbers for the whole period under study.The practical application of Part 5 of Art. 354 of the Criminal Code of Ukraine, which describes one of the special releases of a person from criminal liability provided for in the Criminal Code, is an isolated instance and has no noticeable anticorruption influence on the area of legal relations under study.The article determines the main quantitative indicators which reflect the imposition of criminal liability and punishment on the persons who offer an illegal benefit, as well as on those who receive it. Their ratio is 30% to 70%, respectively. The author arrives at the conclusion about defectiveness of the construction of the sanctions established under Parts 1–4 of Art. 354 of the Criminal Code of Ukraine and suggests that their optionality be limited to three main types of punishments, and this is reasoned, in particular, by the specifics of the actual criminalization of the crime under study. The author established that a fine was the predominant type of punishment (90% of those convicted). It is noted that release from punishment was very rarely (3.4%) applied to those convicted under Art. 354 of the Criminal Code of Ukraine, and this makes this category of cases significantly different from others which have the corresponding share reaching a half of the total number of convicts.Given the social and role characteristics of the convicts most of whom are engaged in the fields of medicine and education, the author suggests that deprivation of the right to hold certain positions or practice certain professions be included in the sanctions under the relevant provisions as an additional punishment.