Патологія пародонту при системному червоному вовчаку

Abstract

Вступ. Захворювання пародонту (ЗП), включаючи гінгівіт і пародонтит, є дуже поширеними захворюваннями в усьому світі. Поширеність гінгівіту коливається від 38% до 85%. Зростає кількість доказів того, що дисбактеріоз ротової порожнини, а також збудники, пов’язані з пародонтитом, можуть бути залучені до патофізіології аутоімунних запальних захворювань, включаючи системний червоний вовчак (СЧВ) Мета роботи. На основі аналізу наукових джерел встановити основні патологічні аспекти ураження пародонту при СЧВ. Результати. Клінічна картина стану навколозубних тканин при СЧВ була представленна поліморфним поєднанням, що характеризується гіпертрофічним та катаральним ураженням пародонту при гострій та підгострій стадіях пародонтиту, яке здебільшого не піддається лікуванню без корекції терапії основного захворювання. Рентгенологічна картина характеризувалася витонченням вершин міжзубних перегородок (особливо компактної кісткової пластинки) та дифузним остеопорозом кісткової тканини. Груба деструктивна резорбція кістки для СЧВ нехарактерна. Разом з тим, рентгенологічні зміни кісткової тканини щелеп, як правило, були рівномірними протягом всього альвеолярного краю, що свідчило про одночасне залучення в процес усієї ділянки та системному (зумовленому основним ревматичним захворюванням) генезі змін пародонту. Результати досліджень стану тканин пародонту показали, що пацієнти з СЧВ не мають великої різниці у значеннях індексів гігієни та стану ясна, але мають низькі пародонтальні індекси завдяки меншій глибині пародонтальних кишень порівняно з групою соматично здорових пацієнтів. Цей факт дослідники пояснюють головним чином ефектами довготривалого застосування гормональних лікарських препаратів та, можливо, меншою патогенністю мікрофлори ротової порожнини. Висновки. СЧВ уражає пародонт. Пародонтит при СЧВ має в більшості випадків гіпертрофічний та катаральний характер з більш вираженою кровотечею, та грануляціями з пародонтологічних кишень.

Introduction. Periodontal disease (PD), including gingivitis and periodontitis, is a very common disease worldwide. The prevalence of gingivitis ranges from 38% to 85%. There is increasing evidence that oral dysbiosis as well as periodontitis-related pathogens may be involved in the pathophysiology of autoimmune inflammatory diseases, including systemic lupus erythematosus (SLE). Methods. Based on the analysis of scientific sources, establish the main pathological aspects of periodontal damage in SLE. Results. The clinical picture of the condition of peri-dental tissues in SLE was represented by a polymorphic combination characterized by hypertrophic and catarrhal lesions of the periodontium in acute and subacute stages of periodontitis, which is mostly untreatable without correcting the therapy of the underlying disease. The X-ray picture was characterized by thinning of the top of the interdental septa (especially the compact bone plate) and diffuse osteoporosis of the bone tissue. Gross destructive bone resorption is uncharacteristic for SLE. At the same time, radiological changes in the bone tissue of the jaws, as a rule, were uniform throughout the alveolar edge, which indicated the simultaneous involvement in the process in the entire area and the systemic (caused by the main rheumatic disease) genesis of periodontal changes. The results of studies of periodontal tissues showed that patients with SLE do not have a big difference in the values of hygiene indices and gum condition, but have low periodontal indices due to the smaller depth of periodontal pockets compared to the group of somatically healthy patients. Researchers explain this fact mainly by the effects of long-term use of hormonal drugs and, possibly, the lower pathogenicity of the microflora of the oral cavity. Conclusions. SLE affects the periodontium. In most cases, periodontitis with SLE has a hypertrophic and catarrhal character with more pronounced bleeding and granulations from periodontal pockets.