Система джерел цивільного процесуального права та місце в ній судового прецедента

Abstract

Дана стаття присвячена аналізу джерел галузі цивільного процесуального права України та окреслення ролі судового прецедента серед них. Проводиться схематичний аналіз нормативно-правових актів, міжнародних договорів, звичаїв та судових актів в якості джерел цивільного процесуального права України. Відзначається важливість нормативно-правових актів, де найбільше розташовані норми цивільного процесуального права, які системно регламентують порядок розгляду і вирішення цивільних справ. Проводиться аналіз кодифікованих та некодифікованих законів, вказується, що останнім притаманний міжгалузевий характер. Визначається співвідношення міжнародних договорів та нормативно-правових актів як джерел цивільного процесуального права України, звертається увага на особливість їх застосування в цивільному процесі.

Багато уваги приділяється так званим «судовим джерелам» цивільного процесуального права України, під якими розуміються рішення Конституційного Суду України, постанови Пленумів Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Рішення Верховного Суду, судові рішення місцевих та апеляційних судів, рішення Європейського суду з прав людини. Останній судовий акт офіційно визнається в Україні джерелом права, а щодо інших ведуться гострі дискусії серед вчених та практиків щодо можливості їх визнання в якості джерела права, яке покликане зафіксувати нову норму права, у тому числі й цивільного процесуального права. Вказується, що у більшості випадків, коли говорять про прецедентний характер судових актів вітчизняних судів, йдеться насамперед про прецедент-тлумачення, який формально не може бути визнано джерелом права, так як роз’яснювальна робота по застосуванні норми права не може бути зрівняна з нормотворенням. З іншого боку, наводяться випадки, коли рішення Верховного Суду де-факто може стати судовим прецедентом у його класичному розумінні із-за змін ЦПК України в жовтні 2017 року. Зокрема, якщо Верховний Суд під час розгляду цивільної справи обере такий спосіб захисту, який не передбачено законом, але і не суперечить йому, якщо це потрібно для ефективного захисту. Правда, таке рішення не може вважатися джерелом цивільного процесуального права, оскільки «спосіб захисту» повинен стосуватися матеріальних, а не процесуальних прав учасників справи.