Інститут підвищення кваліфікації адвоката: історичний аспект

Abstract

У даній статті розкривається сутність профе- сійного обов’язку адвоката щодо підвищення своєї кваліфікації насамперед через призму до- слідження етапів його становлення та розвитку. В рамках даної статті було досліджено етапи становлення та розвитку інституту підвищення кваліфікації адвоката з часу проведення Судо- вої реформи 1864 року до теперішнього часу. Важливу увагу приділено дослідженню щодо зміни ставлення українського законодавця до обов’язку адвоката підвищувати свою кваліфі- кацію з часів незалежної України. Аргументується позиція, згідно з якою вели- ке значення кваліфікації адвокатів та її підви- щенню надавалося з давніх-давен, але органі- заційне оформлення інституту професійної ад- вокатури було юридично оформлено внаслідок проведення судової реформи 1864 року, яка по суті заклала основи компетентної й самовряд- ної організації адвокатів, зокрема, передбача- ла функціонування ради присяжних повірених, функціями якої були в тому числі й перевірка кваліфікації її членів. Акцентується увага на тому, що приділялося значення кваліфікації ад- воката і в період радянської адвокатури. Для досягнення поставленої мети, автором були застосовані характерні для правової на- уки методи. Дослідження проводилося із за- стосуванням насамперед історично-правового, системно-структурного методу та діалектично- го методу пізнання правової дійсності. На підставі проведеного дослідження, автор доходить висновку, що постійне і безперерв- не підвищення адвокатами своєї кваліфікації відіграє важливу роль у функціонуванні про- фесійної адвокатури. В той же час, з одного боку, намагання покращити інститут підвищен- ня кваліфікації адвоката, внаслідок чого було прийнято, за невеликий час, ряд редакцій по- ложення щодо підвищення його кваліфікації, а з іншого – не послідовність, часті прийнят- тя нових редакцій мають суттєвий негативний вплив на даний інститут в цілому, перешкоджа- ючи належній реалізації його мети