Проблеми відшкодування витрат свідків за кримінально-процесуальним законодавством України

Abstract

Стаття присвячена окремим проблемам відшкодування (компенсації) витрат свідка у кримінальному провадженні на явку до органу досудового розслідування або суду для давання показань. На прикладі процесуальної практики органів досудового розслідування автор аналізує недоліки нормативного регулювання збереження за свідком середньої заробітної плати за час виконання своїх кримінально-процесуальних обов’язків та оплати за відрив від звичайних занять. Також автором критикуються підходи органів досудового розслідування до порядку визначення розміру добових витрат свідка при участі у процесуальних діях поза межами населеного пункту його постійного місця проживання. Відзначено, що такі витрати повинні нараховуватися по календарних датах прибуття / відправлення транспортного засобу до/з місця постійного проживання свідка, а не за фактично витрачені свідком години на явку за викликом слідчого. У результаті зроблено висновок про те, що в цілому прогресивні норми чинного КПК України значною мірою нівелюються недосконалою підзаконною нормативно-правовою базою, яка все ще містить неактуальні та/або суперечливі норми і не забезпечує повного дотримання процесуальних прав свідків. Насамперед потребує суттєвого доопрацювання та значної деталізації основний нормативний акт у цій сфері – Інструкція, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 710 від 01.07.1996.

The article is devoted to specific problems of reimbursement (compensation) of costs incurred by a witness in criminal proceedings for appearing before an investigation body or a court to testify. Using the example of the procedural practice of the investigation bodies, the author analyses the shortcomings of the regulatory norms of the retention of a witness the average salary for the time of performing his criminal procedural duties, and payment for time off from normal activities. The author also criticizes the approaches of investigation bodies to the procedure for determining the amount of daily expenses of a witness when participating in procedural actions outside the witness’s place of permanent residence. It is noted that such expenses should be calculated according to the calendar dates of arrival/departure of the vehicle to/from the place of permanent residence of the witness, and not according to the hours spent by the witness to appear at the summons of the investigator. As a result, the author concludes that, in general, the progressive norms of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine are to a large extent nullified by the imperfect legal framework, which still contains irrelevant and/or contradictory norms and does not ensure full compliance with the procedural rights of witnesses. First of all, the main regulatory act in this field – the Instruction approved by Resolution No. 710 of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated 07/01/1996 – needs significant revision and detailing.