Наративна стратегія долання травми "пасіонарного надлому" в стильових виявах західноукраїнської та еміграційної прози 20-30-х років ХХ ст.

Abstract

В умовах нової навали московської орди актуалізується проблема пам’яті й подолання травми. Досвід творення героїчного «антропологічного простору» (М. Мерло-Понті), що значною мірою засобом слова уможливив подолання наслідків травматичних подій і забезпечив збереження нашої національної ідентичності, виявлений у ідейно-художніх та стильових парадигмах літератури міжвоєнної доби минулого століття, що творилася в Галичині та еміграційних центрах. Наснажений він був світоглядною домінантою вітаїзму. Процес активізації стильових формацій посилився під впливом проголошеної Д. Донцовим доктрини державницької літератури. Домінуюють у прозі й поезії вказаного періоду неоромантизм (активний романтизм) і необароко: пасіонарна енергетика творчості, задіюючи домінанту етногенезу, сконцентровану в бароковій та романтичній художній свідомості, саме через присутність у силовому полі стильових парадигм 30-х рр. ідейно-художніх вимірів мислення цих великих національних стилів, актуалізувала державницькі первні. Адже щоб подолати травму, треба збудувати майбутнє – дати певний прообраз, задуманий автором, відтак сприйнятий реципієнтом-читачем і прожитий шляхом сповідування цієї ідеї, служіння їй. Антропологічна константа «історичної темпоральності», наратив, що творить ідентичність шляхом актуалізації національної історії, осмисленої й переплавленої в горнилі філософських концепцій часу та власного розуміння зв’язків у вимірах «минуле – теперішнє – майбутнє», реалізувалася шляхом звернення авторів до героїчних сторінок нашої історії, чим і пояснюється посилена увага письменників до історичної тематики. Феномен «історичного часу», осягнутий під «антропологічним кутом зору» – між досвідом та очікуванням – давав можливість формувати «горизонт очікування» шляхом відродження в стильових виявах художнього тексту, в літературних ідеях та образах важливого для етногенезу пасіонарного духу героїчних сторінок національної історії.

In the conditions of the new influx of the Moscow horde, the issue of memory and overcoming trauma is becoming more relevant. The experience of creating a new, heroic “anthropological space” (M. Merleau-Ponty), which to a large extent through the means of speech made it possible to overcome the consequences of traumatic events and ensured the preservation of our national identity, is revealed in the ideological, artistic and stylistic paradigms of the literature of the interwar period of the last century, which was created in Halychyna and emigration centers. It was a dominant worldview of Vitaism, which first appeared in the creative work of yesterday’s Galicians-Sichovites, hence emigrants from Ukraine. The process of activation of stylistic formations intensified under the influence of the doctrine of statist literature proclaimed by D. Dontsov. Neo-romanticism (active romanticism) and neo-baroque become dominant in the prose and poetry of the specified period: the passionate energy of creativity, using the dominant ethnogenesis, concentrated in the baroque and romantic artistic consciousness, precisely because of the presence in the force field of the stylistic paradigms of the 1930s of ideological and artistic dimensions of thinking of these great national styles, actualized the first statesmanship. After all, in order to overcome the trauma, one must build the future – give a certain prototype, conceived by the author, therefore perceived by the recipient-reader and lived by professing this idea, serving it. The anthropological constant of “historical temporality”, a narrative that creates identity through the actualization of national history, conceived and remelted in the crucible of philosophical concepts of time and one’s own understanding of connections in the dimensions of “past ‒ present ‒ future”, was realized by turning the authors to the heroic pages of our history, which explains the increased attention of writers to historical topics. Thus, the focus is not so much on the events themselves, but on the unfolding of consciousness in the space-time of the era. The phenomenon of “historical time”, grasped from the “anthropological point of view” ‒ between experience and expectation ‒ made it possible to form a “horizon of expectation” by reviving in the stylistic images of the artistic text, in literary ideas and images the passionate spirit of the heroic pages of national history, which is important for ethnogenesis.