Механізм призначення тимчасових заходів у спорах щодо тлумачення або застосування Конвенції ООН з морського права

Abstract

Стаття оглядає передумови та обставини розроблення Конвенції ООН з морського права в контексті створення системи вирішення міжнародних морських спорів. З’ясовано, що прийняття Конвенції ООН з морського права було результатом комплексного політичного процесу та тривалих переговорів на Третій Конференції ООН з морського права. Одним із результатів вказаної Конференції було заснування Міжнародного трибуналу з морського права та Палати зі спорів, пов’язаних із морським дном як частини Трибуналу. Після цього в статті аналізуються окремі норми, які утворюють систему обов’язкового вирішення спорів щодо тлумачення або застосування Конвенції ООН з морського права. Встановлено, що основними принципами системи вирішення спорів, утвореної Конвенцією ООН з морського права є принцип мирного вирішення спорів та принцип обов’язкового вирішення спорів. Розглянуто винятки із застосування обов’язкових процедур для вирішення спорів щодо тлумачення або застосування Конвенції ООН з морського права. Основою частиною статті є окреслення меж та особливостей механізму призначення тимчасових заходів у спорах, що стосуються тлумачення або застосування Конвенції ООН з морського права. З’ясовано певні спільні риси та відмінності між положеннями, якими регулюються тимчасові заходи у праві Міжнародного суду ООН, з одного боку та Конвенції ООН з морського права, з іншого. Встановлено обов’язковість тимчасових заходів, що призначаються відповідно до статті 290 Конвенції ООН з морського права. Виявлено можливість виникнення різних ситуацій щодо призначення тимчасових заходів на підставі пункту 5 статті 290 Конвенції в залежності від ступеня згоди між сторонами спору. Розкрито юрисдикційні особливості призначення тимчасових заходів Міжнародним трибуналом з морського права від імені ще не сформованого відповідно до Додатка VII чи VIII Конвенції ООН з морського права арбітражу, зокрема поріг визначення юрисдикції prima facie. Дотично наводяться висновки Міжнародного трибуналу з морського права та окремих ad hoc арбітражів щодо юрисдикційних аспектів призначення тимчасових заходів.

The article reviews the prerequisites and circumstances of the UN Convention on the Law of the Sea development in the context of creating a system for resolving international maritime disputes. It was found that the adoption of the UN Convention on the Law of the Sea was the result of a complex political process and lengthy negotiations at the Third UN Conference on the Law of the Sea. One of the results of that Conference was the establishment of the International Tribunal for the Law of the Sea and the Seabed Disputes Chamber as a part of the Tribunal.After that, the article analyzes separate norms that form a compulsory dispute settlement system for disputes concerning the interpretation or application of the UN Convention on the Law of the Sea. It has been established that the basic principles of the dispute settlement system established by the UN Convention on the Law of the Sea are the principle of peaceful settlement of disputes and the principle of compulsory dispute settlement. Exceptions to the application of compulsory procedures for resolving disputes concerning the interpretation or application of the UN Convention on the Law of the Sea are considered.The main part of the article is the delineation of the limits and peculiarities of the mechanism for the prescription of provisional measures in disputes concerning the interpretation or application of the UN Convention on the Law of the Sea. Certain common features and differences between the provisions governing provisional measures in the law of the International Court of Justice, on the one hand, and the UN Convention on the Law of the Sea, on the other, are revealed. The binding nature of provisional measures prescribed under Article 290 of the UN Convention on the Law of the Sea has been established.Subject to the degree of agreement between the parties to the dispute, the probability of different situations regarding the prescription of provisional measures under Article 290 (5) of the Convention has been revealed. The jurisdictional peculiarities of the prescription of provisional measures by the International Tribunal for the Law of the Sea on behalf of an arbitral tribunal not yet constituted under Annex VII or VIII of the UN Convention on the Law of the Sea, in particular the threshold for finding prima facie jurisdiction, are clarified. The conclusions of the International Tribunal for the Law of the Sea and some ad hoc arbitral tribunals regarding the jurisdictional aspects of the prescription of provisional measures are pointed out.