Зґвалтування: кримінальне провадження приватного чи публічного обвинувачення?

Abstract

Стаття присвячена проблемним питанням імплементації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської Конвенції) в кримінальне і кримінальне процесуальне законодавство України. Відзначається, що нормами кримінального і кримінального процесуального права регулюються суспільні відносини, пов’язані з вирішенням найбільш небезпечних соціальних конфліктів. Правові норми спрямовані на охорону прав, свобод та законних інтересів учасників цих відносин, у яких поєднується приватне й публічне. Найбільш гостро ця проблематика виявляється у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, особливим видом яких є домашнє сексуальне насильство, зокрема зґвалтування. Наразі потребує розв’язання питання визначення межі, яка пролягає між приватним і публічним. Безпосередньою передумовою виникнення зазначеної проблематики стало подання до Верховної Ради України законопроєкту, який передбачає повну імплементацію відповідних положень Стамбульської Конвенції в національне законодавство України після її ратифікації. У зв’язку з цим автори законопроєкту запропонували перенести кримінальні провадження за ч. 1 ст. 152 (зґвалтування без обтяжувальних обставин), а також за ч. 1. ст. 153 (сексуальне насильство) КК України з категорії приватного обвинувачення до проваджень публічного обвинувачення. У статті аналізується ця пропозиція з точки зору її узгодженості з іншими положеннями Стамбульської Конвенції, а також з принципово важливими положеннями національно-го законодавства України. Звертається увага на суперечність між викладеною в законопроєкті пропозицією та конституційними правами особи щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про неї, піддання її без вільної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам. Наводяться аргументи щодо виникнення суттєвих перешкод під час досудового розслідування і судового провадження у справах зазначеної категорії без подання заяви (скарги) потерпілої особи.

The article is devoted to the problematic issues of implementing the provisions of the Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence (Istanbul Convention) into the criminal and criminal procedural legislation of Ukraine. It is noted that the norms of criminal and criminal procedural law regulate social relations related to the resolution of the most dangerous social conflicts. Legal norms are aimed at protecting the rights, freedoms and legitimate interests of the participants in these relations, in which private and public are combined. This issue is most acutely manifested in criminal proceedings regarding criminal offenses against a person’s sexual freedom and sexual integrity, a special type of which is domestic sexual violence, including rape. In particular, the problem is the definition of the border between private and public. The immediate prerequisite for the emergence of the mentioned problem was the submission to the Verkhovna Rada of Ukraine of a draft law that provides for the full implementation of the relevant provisions of the Istanbul Convention into the national legislation of Ukraine after its ratification. The authors of the draft law proposed to postpone criminal proceedings under Part 1 of Art. 152 (rape without aggravating circumstances), as well as Part 1 of Art. 153 (sexual violence) of the Criminal Code of Ukraine from the category of private prosecution to public prosecution proceedings. The article analyzes this proposal from the point of view of its consistency with other provisions of the Istanbul Convention, as well as with fundamentally important provisions of the national legislation of Ukraine. Attention is drawn to the contradiction of the proposal set out in the draft law with the constitutional rights of a person regarding the collection, storage, use and distribution of confidential information about him, subjecting him to medical, scientific or other experiments without his free consent. Arguments are given regarding the occurrence of significant obstacles in the implementation of pre-trial investigation and court proceedings in cases of this category without submitting a statement (complaint) of the victim.