Витоки i розбудова теорiï психоакцентуацiï в схiднослов’янському мовознавствi: фрагментарний огляд (кінець ХХ – початок ХХІ ст.)

Abstract

У розвідці стисло подано історію формування теорії психоакцентуації, що зі сфери медицини (психіатрії) трансформувалася в лінгвістику; фрагментарно окреслено аспекти дослідженості цієї проблеми в сучасній східнослов’янській пси- холінгвістиці (лінгвостилістичний, лінгвоконцептуальний, комунікативний, педа- гогічний, методичний аспекти). Методологія психоакцентуації дає змогу з’ясувати провідні риси характеру особистості без наявності фактів порушення норми, психіч- них відхилень, що закодовані в комунікації, художньому мовленні, персонажному дискурсі й жанрах мовлення. У науковій розвідці репрезентовано концепцію психіатра К. Леонгарда, який вперше дослідив клінічні риси акцентуйованих особистостей та вказав на природу акцентуйованості персонажів художніх текстів. Його ідеї розвинув лікар А. Личко. Із цього й почалося вивчення акцентуації в лінгвістичній площині. Незважаючи на ґрунтовність доведення й добру теоретичну основу, ідеї К. Леон- гарда в східнослов’янському мовознавстві були актуалізовані не одразу: радянський період звужував функціональні можливості психолінгвістики як науки. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. психолінгвістичні дослідження активізувалися, що спро- єктовано передусім на художній текстовий (дискурсивний) простір, комунікативну та педагогічну діяльність. Ідеї К. Леонгарда знову привернули увагу лінгвістів. У статті схарактеризовано класифікацію текстів на основі теорії акцентуації, роз- робленої В. Беляніним, простежено розвиток основних ідей психоакцентуаційного аспектуального дослідження художніх текстів (теорія фразеополів), відзначена роль цієї теорії для розвитку лінгвоконцептології, комунікативної лінгвістики, методики викладання іноземної мови, що увиразнено в працях російських учених (Т. Інкіна, В. Ляліна, Т. Прокоф’єва, О. Гур’яничева, І. Мазирка), українські ж мовознавці акту- алізують лінгвостилістичний та жанрологічний аспекти психоакцентуації (Я. Бон- даренко, В. Папіш), окреслено важливість дослідження текстів в психолінгвістичній площині, здійснювані білоруськими вченими (В. Маслова, О. Уланович). Новизна статті полягає в тому, що в ній уперше синтезовано думки вчених щодо реалізації теорії акцентуації, обґрунтовано важливість акцентуаційного підходу для аналізу мовного фактажу. На підставі узагальнених результатів доходимо висновку про динаміку зазначеної проблеми, а також обумовлюємо можливість її поглиблення та втілення в нових інтерпретаційних лінгвістичних напрямах.