Структурні типи речень як синтаксичні засоби експресії у промовах історичних осіб твору Т. Лівія «Історія» (на матеріалі промов І-ї декади твору)

Abstract

Сучасне мовознавство характеризується посиленим інтере-сом до дослідження проблем риторики, що найтісніше переплетена з сти-лістикою, поетикою та логікою. Стилістика бере свій початок у риториці, джерела ж стилістики слід шукати у класичній риториці. Досягнення анти-чної риторики вивчались та удосконалювались протягом століть. Цінним матеріалом у цьому плані є твір відомого римського історіографа Тіта Лі-вія «Історія». Промови історичних осіб, які автор вводить у цю фундамен-тальну працю, є класичним зразком ораторського мистецтва. Ще античні дослідники захоплювались мовою Лівія, його риторичною майстерністю. Знайомлячись з більшістю праць, присвячених дослідженню цієї проблеми, звертаємо увагу на те, що детально вивчалася лінгвостилістика промов ін-ших декад твору, промови ж першої декади залишились поза увагою дослід- 196ників. Стаття присвячена вивченню лінгвостилістичної ролі структурних типів речень промов першої декади твору. Дослідження засвідчує, що функ-ції синтаксичних ресурсів стилістики промов є дуже вагомі. В результаті аналізу виявлено, що помітна стилістична функція характерна для непов-них, ситуативних, еліптичних речень, у них пропускається компонент, на якому автор прагне сконцентрувати увагу читача. Односкладних простих непоширених речень налічуємо одиниці, простих односкладних пошире-них – близько двадцяти. Останні в процесі аналізу розподілились на такі типи: безособові, номінативні, неозначено-особові та інфінітивні. Серед цих семантико-граматичних структур найбільше емоційно-експресивне забарвлення несуть неозначено-особові та інфінітивні структури. В узусі автора часті конструкції з пропущеним присудком, рідше – підметом. Се-ред типів неповних речень домінують контекстуальні; виявлені у процесі дослідження неповні та еліптичні конструкції надають промовам динаміз-му та виразності, часто виконують характерологічну роль. Т. Лівій нерід-ко послуговується реченнями, ускладненими інфінітивними конструкціями. Система складних речень промов багата і своєрідна, паратаксис складає четверту частину усіх складних речень. Засобами зв’язку них, як правило, виступають єднальні сполучники, рідше – протиставні. Образність та стилістична легкість є характерною рисою безсполучникових паратак-тичних побудов. Дослідження засвідчує, що квантитативно превалюють означальні та умовні речення, рідше в узусі автора речення допусту, мети та порівняльні. Характерною рисою паратактичних побудов є не тільки їх емоційно-експресивна роль, але й анафоричний повтор сполучників, вве-дення підряд однотипних речень, паралелізм частин фрази та гомеоте-левтон присудків. У результаті аналізу різних структурних типів речень були виявлені їх характерні емоційно-експресивні та естетико-аргумента-ційні функції, що служить вагомим фактором пізнання ідіостилю автора.