Руссо-українська війна та трансформація конституційного права

Abstract

АНОТАЦІЯ. Трансформація конституційного права розглянута у контексті підвищення інституційної спроможності держави як простору безпеки, спрямованого на захист прав людини. Рашизм як індоктринація імперських дискурсу і практик розглядається у площині відтворення практик варварства у стосунках між людьми та зневажання людської гідності деспотією. Незважаючи на вторгнення та збройні конфлікти, право не зникає, в умовах війни на перший план виходить відсіч агресору, фіксація його злочинів і притягнення винних до відповідальності, що зумовлює перерозподіл ресурсів та зміну парадигми діяльності держави. Militant democracy та конституційний патріотизм розглядаються як дієвий інструментарій захисту конституційної демократії в умовах війни, на чому ґрунтується інституційна спроможність держави та передумови становлення мережецентричної влади. Під час війни право і політика не мовчать, а набувають інакший характер, і залежно від масштабів збройного конфлікту можуть трансформуватися. Демократичними засадами політичного процесу є гарантії безперервності діяльності парламенту та судових установ, а також підзвітність і підконтрольність уряду, який має бути інституційно ефективним і спроможним. Інституційна спроможність держави виражається у здатності влади, зважаючи на наявні ресурси та засоби, приймати такі рішення, які можна реально виконати і втілити в життя, а рішення в умовах війни мають забезпечувати мінімальні стандарти простору безпеки громадян від злочинних дій агресора. У цих умовах зростає роль доброчесності як елементу цілісності особистості, здатної приймати справедливі рішення навіть в умовах тиску, та критерії до публічних службовців і суддів, що є чи не вирішальним чинником для мобілізації матеріальних і воєнних ресурсів задля рішучої відсічі ворогу у часи війни. КЛЮЧОВІ СЛОВА: агресія; війна; захист конституції; інституційна спроможність держави; конституційна демократія; конституціоналізм; права людини.