Політико-історичні та соціально-демографічні особливості формування ромських етнічних громад в Україні

Abstract

У статті проаналізовано специфічні особливості формування ромських етнічних громад України в політико-історичному та соціально-демографічному вимірах. У першу чергу автори звертають увагу на специфіку етнографічної мозаїчності ромського етносу в Україні, серед яких вирізняються: влахи, серви, руска рома, кримські роми, карпатська група ромів, ловари, келдерари/котляри, бесарабці тощо. Водночас на прикладі Закарпаття йдеться про п’ять етнодіалектних груп ромів: 1) угорські роми/«унгріка рома»/роми-ловари; 2) словацькі роми/«сервітіка рома»; 3) келдерари/котляри; 4) марамороські роми/«гажікане рома» 5) румуномовні волохи/«білі цигани». Розглядаючи політико-історичні аспекти складання ромських громад у регіонах України, дослідники констатують, що перші письмові згадки про ромів на теренах сучасної України відносяться до XV ст. (охоронні грамоти литовських князів і польських королів, актові книги міст Санока та Львова). В урядових документах XVI ст. (постанова польського сейму, сеймова конституція, Литовський статут) містилися норми про заборону ромів на території Речі Посполитої. З середини XVII ст. (Гетьманщина) ромів приписували до козацьких полків. Чисельність ромів збільшилася після приєднання Бессарабії до Російської імперії на початку XIX ст., де були засновані ромські села Каїр та Фараонівка. В XX ст. динаміка ромської етнічної громади на теренах сучасної України корелювалася в залежності від форматів політичних режимів та перебігу двох світових воєн. Переписи населення в повоєнній УРСР засвідчили про збільшення демографічних показників ромського етносу. Автори статті звертають увагу на те, що офіційна статистика не відповідає реаліям, адже представники ромської етнічності зазвичай при переписах населення ототожнювали себе з домінуючим етнічним середовищем. Це чітко простежується у розрізі соціально-демографічних моніторингів, які були здійснені в різний час неурядовими організаціями в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Херсонській та Одеській областях. Загалом у ромських громадських діячів наявні підстави твердити про проживання в Україні від 200 до 400 тис. ромів, які репрезентують різні етнодіалектні та соціокультурні ідентичності. У контексті окремого case study дослідники більш детально висвітлюють політико-історичні особливості та соціально-демографічні параметри ромської громади Закарпаття. Вказано про наявність трьох демографічних кластерів ромського населення у межах колишніх районів Закарпатської області: 1) високий (Ужгородський, Мукачівський, Берегівський та Перечинський райони); 2) середній (Виноградівський та Великоберезнянський райони); 3) низький (Рахівський, Тячівський, Хустський, Свалявський, Іршавський, Воловецький та Міжгірський райони).