Теоретичний дискурс політичного представницва міноритарних етнічних груп

Abstract

У статті розглянуто теоретичні концепції політичної репрезентації етнічних меншин. Автор аналізує чотири теоретичні моделі, де зокрема представлена проблематика політичного представництва міноритарних етнічних груп: концепція консоціативної демократії, інтеграційна модель, етнократична теорію та концепт мультикультуралізму. На основі вивчення праць Аренда Лейпхарта, Дональда Л. Горовіца, Жана Тощенка, Саммі Смухи, Вілла Кимлічки та Чандрана Кукатаса здійснено авторський аналіз, синтез і порівняння у ракурсі базових моделей політичної репрезентації етнічних меншин. З’ясовано, що в працях Аренда Лейпхарта та Дональда Л. Горовіца закладено протилежні способи розв’язання як міжетнічних протиріч, так врегулювання проблеми політизації етнічності, представництва меншин у владі та їх участі в політиці. Концепція консоціативної демократії Аренда Лейпхарта надає більшого значення автономізації етнічних груп у полікультурному середовищі. З іншого боку, конфліктолог Дональд Л. Горовіц концентрує увагу на контролі партикуляристських тенденції окремих етнічних груп із боку держави. У контексті етнократичної концепції Жана Тощенка проблематика політичного представництва розглядається опосередковано в рамках таких етносоціальних феноменів як расизм, фашизм, нацизм і шовінізм (людиноненависницький тип етнократії); націоналізм, сепаратизм і фундаменталізм (перетворені типи етнократії); етнізм, етнонігілізм, «національний спазм» та етноізоляціонізм (латентні типи етнократії). Найбільший потенціал політична репрезентація міноритарних етнічних громад набуває в умовах сепаратизму. Теорія мультикультуралізму пропонує меншинам найбільш оптимальний шлях до політичного представництва через захист їхньої етнокультурної ідентичності. На думку Вілла Кимлічки, національні (етнічні) меншини та корінні народи, на відміну від груп іммігрантів і «метеків», мають право на колективне самоврядування, включно зі здобуттям статусу територіальної автономії. Вирізняючи два варіанти мультикультуралізму («мякий» та «жорсткий»), Чандран Кукатас пропонує на практиці застосовувати комплекс заходів щодо включення міноритарних етнічних груп у громадянське суспільство. Водночас в геополітичних умовах початку XXI ст. політика мультикультуралізму зазнала кризи й потребує коригування як у рамках теоретичної концепції, так і в політико-правовому дискурсі.