Політична репрезентація русинської етноідентичності на Закарпатті в українському науковому дискурсі

Abstract

Початок 1990 р. ознаменував появу на політичному порядку денному так званого «русинського питання» на Закарпатті. Товариство карпатських русинів через короткий час, окрім захисту етнокультурних цінностей корінного слов’янського населення, задекларувало політичні вимоги, зокрема повернення Закарпатській області статусу автономної республіки. Відтак постала боротьба за надання краю широкої самоврядності в незалежній Україні. Не знаходячи підтримки з боку державної влади, окремі представники русинських громадських організацій вдавалися до радикальних дій, що дало підстави звинуватити русинський громадський рух у сепаратизмі та означити його як «політичне русинство». Водночас у громадському середовищі русинів виокремилися як проросійський, так і проєвроатлантичний вектори співпраці з русинськими та прорусинськими організаціями у різних країнах світу. Тому сучасний русинський громадський рух є сегментованим за різними групами інтересів, зовнішньополітичними та геополітичними орієнтаціями. Актуальність дослідження полягає у нагальності дати оцінку науковим працям політологів і істориків, які аналізують проблематику політичного представництва русинів упродовж останніх більш як двадцяти років. Останній історіографічний аналіз русинської проблематики був зроблений автором цієї статті у 2001 р. Відтак нашою головною метою є висвітлення концептуальних засад політологічного дискурсу проблематики громадсько-політичного представництва русинів в Україні (на Закарпатті). При цьому ми беремо до уваги також студії професійних істориків, які близькі до політологічного трактування окресленої проблеми. Базовими методами дослідження виступають історіографічний аналіз і синтез. Автор виділяє ексклюзивістський та інклюзивістський підходи наукового дискурсу політизованої русинської етнічності. Есклюзивістський підхід представляють Май Панчук, Сергій Адамович, Олексій Ляшенко, Роман Офіцинський, Володимир Піпаш, Марія Ярмоленко, Наталія Марчук. Вони визначають русинів субетнічною / етнографічною групою українського народу. Тому політизацію русинства пов’язують із зовнішніми (геополітичний вплив сусідніх держав) та внутрішніми (партикуляристські інтереси лідерів, діяльність груп інтересів тощо) чинниками. Умовно, з огляду на бінарну концепцію студії, виділено інклюзивістську парадигму політичної репрезентації русинства. Вона є більш лояльною до об’єкта студії й враховує комплекс чинників, які об’єктивно зумовлюють політизацію русинської етноідентичності на Закарпатті. Серед політологічних досліджень, в яких проглядаються контури інклюзивістської концепції русинства, відзначаємо студії Олександра Майбороди, Ігоря Буркута, Костянтина Вітмана, Ганни Мелеганич, Надії Кічери, Анастасії Дегтеренко, авторів колективної монографії «Закарпаття в етнополітичному вимірі» (2008). Названі дослідники, на відміну від ексклюзивістів, прагнуть не критикувати, а усвідомити взаємозв’язок примордіальних цінностей і ситуативних (мобілізаційних) векторів трансформації русинського громадського руху та його політизації на сучасному етапі.