Особливості етнополітичного лідерства в контексті парламентської репрезентації міноритарних етнічних груп України

Abstract

Етнополітичне лідерство є важливим індикатором громадсько-політичної репрезентації міноритарних груп у полікультурному соціальному середовищі. Найбільш ефективна форма його реалізації передбачає представництво етнічної громади на рівні вищого законодавчого органу держави. Ряд країн Центрально-Східної Європи впродовж останніх десятиліть виробили власні моделі такої репрезентації. Вони реалізуються через гарантоване резервування місць для представників етнічних громад, зниження відсоткового бар’єру для проходження в парламент, включення етнополітичних лідерів у списки загальнонаціональних партій, створення одномандатних округів для етнічних меншин, які проживають компактно. Актуальність дослідження проблематики етнополітичного лідерства в контексті парламентського представництва етнічних меншин об’єктивно зумовлена поліетнічністю українського суспільства, декларуванням інтеграції України до структур ЄС і впровадженням європейських демократичних принципів урядування. Предметом студії виступають громадські та політичні лідери, як правило очільники національно-культурних товариств, фондів, етнополітичних партій. Автор застосовує методику аналізу електоральної статистики парламентських виборів 1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007, 2012, 2014 та 2019 років. Відтак синтетично узагальнено репрезентацію міноритарної етнічності у Верховній Раді України всіх дев’яти скликань. Зроблено акцент на політичній участі та представництві в українському парламенті політиків із поліетнічних регіонів України (Крим, Східна Україна, Північне Приазов’я, Одещина, Чернівеччина, Закарпаття). У статті прослідковано досить значний рівень репрезентації народних депутатів російського та єврейського походження. Серед етнополітичних лідерів єврейської етнічності виділяється постать харків’янина Олександра Фельдмана, який з 2002 року незмінно є народним депутатом України. Лідер Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович представлений у парламенті лише останніх двох каденцій. Найбільш сталою (з 1998 року в якості народного детутата) є позиція кримськотатарського лідера Мустафи Джемілєва. Подібну до нього націонал-демократичну позицію займає очільник Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Стабільним етнополітичним лідером болгар України виступає співзасновник партії «Наш край» Антон Кіссе. Розглядається також незбалансована позиція етнополітичного лідерства представників румунської (Іван Попеску) та угорської (Іштван Гайдош, Василь Брензович) громад України. Окреслено перші кроки в парламентській репрезентації приазовських греків Дмитра Лубінця. Автор робить висновок про низьку ефективність парламентського представництва етнічних меншин України, яка зумовлена перманентною зміною виборчого законодавства, негативною виборчо-інженерійною практикою джеррімендерингу та нехтуванням європейськими позитивними практиками включення міноритарних етнічних груп у політику, що визначені в міжнародних документах.