Порівняльний аналіз політичного представництва етнічних меншин в Україні та Румунії

Abstract

Відповідно до типології держав за етнаціональною ознакою Україну та Румунію відносять до переважно моноетнічних або країн з поліетнічним складом населення. В Україні представники етнічних меншини складають понад 22%, а в Румунії – понад 11%. В Україні поліетнічними регіонами є Крим, Одещина, Чернівеччина та Закарпаття. Області Південної та Східної України також поліетнічні, але з домінуючої часткою представників російської етноідентичності. В Румунії найбільш поліетнічними є Центральний, Північно-Західний та Західний регіони, де проживають чисельні компактні громади угорців, ромів, українців та німців. В умовах демократичного транзиту в Україні інституйовано пострадянську, транзитно-лібералізовану емпіричні моделі етнополітики, тоді як Румунія сформувала представницько-парламентську модель. В рамках української етнонаціональної політики представниками етнічних (національних) меншин визнаються всі особи, які не мають українську етнічну ідентичність. Натомість в Румунії меншини визнаються державою на підставі самоорганізації етнічних груп у рамках громадських організацій. Функції останніх у контексті виборчого процесу прирівнюються до політичних партій та беруть участь в електоральних кампаніях як на рівні парламенту держави, так і під час формування органів місцевого самоврядування. В Україні немає практики позитивної дискримінації стосовно репрезентації компактних етнічних громад у парламенті держави. Водночас низка лідерів національно-культурних організацій були або є представленими у Верховній Раді України (зокрема, євреї Вадим Рабинович та Олександр Фельдман, кримські татари Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров. румун Іван Попеску, угорець Василь Брензович, болгарин Антон Кіссе). Румунія презентує парламентську модель представництва етнічних громад. Зокрема, у Сенаті представлені 9 депутатів від Демократичного Союзу угорців Румунії (керівник групи Чеке Аттіла-Золтан). У складі нижньої Палати депутатів Румунії серед семи депутатських груп виділяються парламентська група депутатів-угорців (21 депутат на чолі з керівником Короді Аттілою) та парламентська група національних меншин (17 депутатів, очолюваних представником вірмен Варужаном Памбукчаном). Упродовж 1990–2000-х років в Україні певну активність проявляли проросійські політичні партії. Нині найбільш успішними на регіональному рівні є політичні організації «КМКС «Партія угорців України»» (лідером є Василь Брензович) та Демократична партія угорців України (лідером є Ласло Зубанич). У 1990-х роках – на початку 2000-х років в Закарпатській області триразово здійснювалися спроби створити політичну партію на русинській етнокультурній базі. Політичні партії поляків, ромів і грузинів лише номінально представлені в зареєстрованій державою документації. Найбільша меншина Румунії, крім Демократичного Союзу угорців Румунії, представлена автономістичними політичними силами, а саме Угорською громадянською партією та Угорською народною партією Трансильванії. В секейському регіоні Румунії також представлені Секейська Національна Рада, Національна Рада угорців Трансильванії та Рада угорської автономії Карпатського басейну. На рівні формування органів місцевої влади активність проявляють також Партія ромів «Про-Європа», Партія демократичних ромів, Демократичний Альянс ромів та Альянс за об’єднання ромів.