Особливості парламентського представництва етнічних меншин у країнах Центрально-Східної Європи за результатами виборів 2019-2022 років (на прикладі Польщі, Словаччини, Румунії та Угорщини)

Abstract

Парламентський інституційний формат є однією з основних форм політичного представництва міноритарних етнічних груп на вищому рівні державної влади. В контексті проаналізованих чотирьох національних case studies (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія) є очевидним, що кожна країна впродовж тривалого часу викристалізувала власну модель включення міноритарних етнічних груп до політичного життя суспільства, що також відображається і на парламентському їх представництві. Зокрема Польща практикує зниження відсоткового бар’єру для етнічних/етнополітичних партій з метою гарантованого їх проходження до парламенту. В Словацькій Республіці до списків провідних політичних партій залучають еліту етнічних меншин. Зокрема, на останніх парламентських виборах за списками популістського партійного блоку «Звичайні люди та незалежні особистості» до Національної Ради Словацької Республіки пройшли три представники від ромської етнічної громади (Петер Поллак-молодший, Ярміла Ваньова та Ян Герак). Як у Словаччині, так і в Румунії для проходження до національного парламенту багаточисельна угорська етнічна громада самоорганізовується у рамках загальнодержавної громадсько-політичної сили. Класичну модель резервування місць у парламенті для представників 20-ти визнаних державою корінних етнічних громад виробила Румунія. Подібно до неї, Угорщина з 2014 року також започаткувала представництво речників від 13-ти визнаних державою національних меншин на рівні національного парламенту.