Особливості політико-партійного представництва лідерів русинської громадськості Закарпаття у контексті проведення місцевих виборів 2020 року

Abstract

Для всіх кандидатів-репрезентантів русинської громадськості Закарпатської області місцеві вибори 25 жовтня 2020 року завершилися невдало. Цьому «сприяла» нова виборча система «напіввідкритих» партійних списків. Водночас лідери думок русинського середовища краю отримали: а) більшу кількість голосів, ніж їхні опоненти у списках політичних партій (Володимир Фенич, Василь Січ, Микола Рішко); б) однакову кількість голосів (Святослав Гал); в) необхідні 25 % голосів від виборчої квоти (Юрій Шипович). Серед проаналізованих нами 17-ти учасників електоральної кампанії 2020 року всі кандидати (! – М.З.) були позапартійними. Водночас більшість з них балотувалися від імені політичних сил «За майбутнє» (7 чол.) та «Опозиційна платформа – За життя» (5 чол.). Їхнє домінування серед русинських лідерів можна пояснити в першу чергу такими чинниками: а) ототожненням із опозиційною риторикою названих партій в контексті вимоги щодо визнання русинів окремою національністю; б) наближеністю кандидатів до обласних партійних лідерів, які симпатизують русинському руху та ідентифікують себе з русинською етнічною спільнотою. Зокрема, йдеться про першого кандидата від «Опозиційної платформи – За життя» Івана Чубірка. Один кандидат виступав від партії влади «Слуга народу» (Святослав Гал), один (Микола Рішко) – від «Команди Андрія Балоги». Іван Данацко, Іван Палінкаш та Іван Бушко, як самовисуванці, повністю дистанціювалися від політичних сил, хоча останній на початку виборчої кампанії користувався підтримкою з боку політичної партії «Слуга народу». Латентна підтримка на Закарпатті русинського громадського руху серед населення і контроверсійне маніфестування ідентичностей «русин» і «закарпатець» не сприяли політичному іміджу лідерів русинських громадських організацій Закарпатської області. Очевидно, однією з причин є нав’язуваний тривалий час у мас-медіа негативний мем-образ «політичного русинства» та «русинського сепаратизму». Прикметно, що ребрендингована під вибори регіональна політична сила «Рідне Закарпаття» взагалі не зверталася до ідеї русинства в культурологічному сенсі або ж мультикультуралізму як багатолітньої практики співіснування різних етнічних і конфесійних груп у регіоні. Загалом лідери русинського громадського спектру Закарпаття стоять перед нагальною проблемою визнання національності «русин», а згодом і реального включення в політику як представники окремої корінної етнічної громади України. Подібний досвід позитивної дискримінації етнічних меншин у політичній сфері життя суспільства ефективно себе зарекомендував у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, де русини мають власні громадські організації, представництво на рівні законодавчої та виконавчої гілок влади, місцевого самоврядування. Варто підкреслити, що переважна більшість з цих держав, за винятком Республіки Сербії, входять до Європейського Союзу.