Проблеми легальної та нелегальної міграції між Україною та країнами ЄС: оцінка потенціалу Закарпатської області

Abstract

Автор констатує наступні висновки та формулює відповідні пропозиції: 1. Можливості громадян України, жителів Закарпаття, на пересування останнім часом погіршилися, що спричинено ускладненням механізму візової процедури країн-членів Шенгенської угоди; в Словаччину та Угорщину – через суворий бюрократичний режим оформлення документів, в Румунію – ще й через далекі відстані для оформлення візи (Чернівці, Київ). Поряд з цим, як відомо, громадяни країн ЄС в’їжджають до Закарпаття на основі безвізового режиму. Отже, відповідним структурам державної влади України потрібно заключати реальні домовленості про полегшення візових санкцій для українців, а не навпаки, підпорядковуватися дедалі більшим дискримінаційним вимогам з боку країн ЄС. 2. Хоч Закарпатська область і має півтора десятка пунктів перетину кордону в напрямку до ЄС рівень їхнього функціонування є ненадійним та залежить від дії ряду факторів міждержавних взаємин України та сусідніх країн ЄС. Особливо це стосується КПП України на кордоні з Румунією (Тересва, Ділове, Солотвино). Отож, для полегшення співпраці між Закарпаттям та Румунією потребує відкриття та повноцінна робота Консульства Румунії в смт. Солотвино. 3. Через особливе геополітичне розташування Закарпаття значні масштаби нелегальної міграції фактично відвели краю роль заручника транснаціональної міграції через прозорі кордони з Російською Федерацією, відсутність відповідних міждержавних угод, неврегульованість міграційного законодавства. Все це поступово породжує ксенофобські настрої, особливо серед студентської молоді області. Отже, для вирішення проблемної ситуації потрібно не тільки проводити семінари з питань толерантності щодо осіб неєвропейського походження, але на базі відкорегованого законодавства варто, відповідним правоохоронним органам виконувати свої безпосередні функції, щодо попередження можливих негативних наслідків нового «переселення народів» для мешканців краю. 4. Наразі потребує вдосконалення як правова, так інституційна складова регулювання міграційних потоків між Україною та сусідніми країнами ЄС. Українським законодавцям нарешті варто зайнятися своєю системоутворюючою функцією – створення законодавчої бази, яка б захищала національні інтереси України, а не певних транснаціональних чи «кланових» структур. Отже, саме заради цього фахівцям потрібно й надалі проводити як консультативно-роз’яснювальну роботу з представниками влади, так і відповідну освітньо-виховну діяльність заради виховання у середніх та вищих навчальних закладах України нової генерації «українців-європейців». Окреслена проблема легальної та нелегальної міграції між Україною та ЄС на прикладі Закарпатської області засвідчує наявність амбівалентної моделі взаємин ще «не зовсім європейської» України з тими державами-сусідами (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), які солідарно прагнуть та поступово реалізують своє повноцінне представництво у Європі «вічного миру».