Особенности политико-партийной репрезентации лидеров русинской общественности Закарпатья в контексте местных выборов 2020 года

Abstract

The article focuses on the political and party representation of the Rusin leaders in Transcarpathia (Ukraine) who particiapted in the local elections of 2020. The analysis is based on the electoral statistics and interviews with participants in the election campaign. According to the author, the Rusin leaders are heads and activists of national cultural associations and opinion leaders who do not represent ethno-cultural associations, but are widely known in Transcarpathia. The author argues that the new electoral system of “semi-open” party lists has resulted in the failure of local elections for all candidates representing the Rusin community. However, the electoral statistics shows that Rusin leaders actually received: 1) more votes than their opponents on the political party lists (Vladimir Fenych, Vasilij Sich, Nikolai Rishko); 2) the same number of votes (Svyatoslav Gal); 3) the required 25 % of the votes from the electoral quota (Yurij Shypovych). Most of the Rusin candidates ran for the political forces “For the Future” (7 persons) and “Opposition Platform – For Life” (5 persons). Their dominance can be explained by identifying candidates with the oppositional rhetoric of these parties, as well as their proximity to regional party leaders who sympathize with the Rusin public movement and identify themselves as Rusins. One of the representatives of Rusin community ran for the party of power “Servant of the People” (Svyatoslav Gal), one (Nikolaj Rishko) – for “The Team of Andrej Baloga.” Candidates Ivan Danatsko, Ivan Palinkash, and Ivan Bushko, as self-nominated candidates, distanced themselves from political parties. Keywords: Rusin community, Transcarpathia, local elections, political and party representation, territorial community, national cultural association.

Рассматривается проблематика политико-партийного представительства лидеров русинской общественной среды Закарпатской области Украины в контексте их участия в местных выборах 2020 г. Исследование проведено на основании анализа электоральной статистики, а также интервью с отдельными участниками избирательной кампании. К числу русинских лидеров автор относит руководителей и активистов национально-культурных обществ, лидеров мнений, не представляющих этнокультурные ассоциации, но широко известных на уровне закарпатского социума. Утверждается, что новая избирательная система «полуоткрытых» партийных списков поспособствовала тому, что для всех кандидатов-репрезентантов русинской общественности местные выборы завершились неудачно. В то же время электоральная статистика показала, что русинские лидеры фактически получили: 1) большее количество голосов, чем их оппоненты в списках политических партий (Владимир Феныч, Василий Сич, Николай Ришко); 2) одинаковое количество голосов (Святослав Гал); 3) необходимые 25 % голосов от избирательной квоты (Юрий Шыповыч). Большинство кандидатов-русинов баллотировались от политических сил «За будущее» (7 чел.) и «Оппозиционной платформы – За жизнь» (5 чел.). Их доминирование можно объяснить отождествлением кандидатов с оппозиционной риторикой названных партий, а также их приближенностью к областным партийным лидерам, симпатизирующих русинскому движению и идентифицирующим себя с русинами. Один представитель русинской общественности (Святослав Гал) баллотировался от партии власти «Слуга народа», один (Николай Ришко) – от «Команды Андрея Балогы». Кандидаты Иван Данацко, Иван Палинкаш и Иван Бушко, как самовыдвиженцы, дистанционировались от политических партий. Ключевые слова: русинская общественность, Закарпатье, местные выборы, по- литико-партийная репрезентация, территориальная община, национально-культурное общество.

Розглядається проблематика політико-партійного представництва лідерів русинського громадського середовища Закарпатської області України в контексті їх участі у місцевих виборах 2020 р. Дослідження проведено на підставі аналізу електоральної статистики, а також інтерв'ю з окремими учасниками виборчоої кампанії. До русинських лідерів автор відносить керівників і активистів національно-культурних суспільств, лідерів думок, що не представляють етнокультурні асоціації, але широко відомі на рівні закарпатського соціуму. Стверджується, що нова виборча система «напіввідкритих» партійних списків посприяла тому, що для всіх кандидатів-репрезентантів русинської громадськості місцеві вибори завершилися невдало. Водночас електоральна статистика показала, що русинські лідери фактично отримали: 1) більшу кількість голосів, ніж їхні опоненти у списках політичних партій (Володимир Фенич, Василь Січ, Микола Рішко); 2) однакову кількість голосів (Святослав Гал); 3) необхідні 25% голосів від виборчої квоти (Юрій Шипович). Більшість кандидатів-русинів балотувалися від політичних сил «За майбутнє» (7 чол.) та "Опозиційна платформа - За життя" (5 чол.). Їх домінування можна пояснити ототожненням кандидатів із опозиційною риторикою названих партій, а також їх наближеністю до обласних партійних лідерів, які симпатизують русинському руху та тих, які себе ідентифікують русинами. Один представник русинській громадськості (Святослав Гал) балотувався від партії влади «Слуга народу», один (Микола Рішко) – від «Команди Андрія Балоги». Кандидати Іван Данацко, Іван Палінкаш та Іван Бушко, як самовисуванці, дистанціонувалися від політичних партій.