Етномовні процеси в середовищі української національної меншини повіту Марамуреш (за результатами польових етнологічних досліджень білінгвізму в регіоні)

Abstract

Проведене дослідження етномовних проблем у середовищі української національної меншини повіту Марамуреш засвідчує, що відповідну проблематику варто аналізувати на мікрорівні, з’ясовуючи багатоаспектність білінгвізму в цьому регіоні. Поряд із діалектною україномовною повсякденною практикою спілкування українці сільської місцевості Марамуреша поступово сформували подвійну (бінарну) мовну ідентичність або ж білінгву. Поділ опитаних на чотири вікові групи (до 20 років; 20-40 років; 40-60 років; старші 60-ти років) дозволив детально проаналізувати мовну ідентифікацію у порівняльному аспекті. Аналіз проблеми у середовищі опитаних до 20 років засвідчує, що відбувається витіснення материнської мови за рахунок домінування державної мови. Серед молодого покоління (фактично, дітей та підлітків) найменшою є частка тих, хто досконало володіє українською мовою (87,5%). Умови отримання освіти, перспективи подальшого працевлаштування зумовлюють пріоритетність державної мови для опитаних. Як показали підрахунки, для цієї групи найбільш високими є показники румуномовного спілкування з батьками (15%), братами та сестрами (20%). Вкрай значним є показник румуномоної лічби (77,5%). Отож, підростаюче покоління з одного боку, добре інтегрується в румунський соціум, з іншого, втрачає етнічні маркери української етнічності. Для представників другої вікової групи (молодь від 20 до 40 років) визначальним є україномовний етнодиференціюючий чинник. Опитані є зразковими представниками білінгви, оскільки вільно спілкуються обидвома мовами. Вони декларують стовідсоткове володіння українською мовою. Однак, якщо уважно прочитати табличні дані, з’ясовується, що така самооцінка далека від реалій. Опитані на 86,1% володіють літературною українською мовою. Серед опитаних для 19,5% розмовляти румунською мовою легше. Ця ж тенденція прослідковується у оцінці спілкування з дітьми (16,7% румунською мовою). Прикметно, що така ж частка осіб цієї вікової групи, які використовують румуномовну лічбу. Для вікової групи № 3 (особи 40-60 років) рівень володіння як розмовною, так літературною українською мовою є нижчим. Представники цього покоління засвоювали мову в школі (72%) або ж у робочих колективах (23,4%). Вони частіше вживають розмовну мову (83,7%) і менше читають або пишуть українською мовою (81,4%). Румунську мову використовують при читанні періодичної преси (79%) та релігійних текстів (83,7%). Значною є частка осіб, які використовують румуномовну лічбу (18,6%) та спілкуються з дітьми державною мовою (23,3%). Опитані старшого віку (після 60-ти років) найбільшою мірою зберігають рідномовну ідентичність. Порівно з іншими групами частіше використовують українську мову у повсякденному спілкуванні (87,6%). Проте, через досить низький рівень освіченості (66,7% вміють читати й писати українською та відповідно 74% румунською мовою) практично мало використовують материнську мову на письмі або при читанні текстів. Для 18,5% опитаних пріоритетною є державна мова у спілкуванні з власними дітьми. Виявленою проблемою для цієї категорії респондентів є спілкування з внуками, які втратили україномовну ідентичність. Автор має вагомі підстави констатувати окремі загальні мовні тенденції серед українства Марамуреша, які випливають із проведеного дослідження: 1) тенденція до збільшення частотності використання української мови при збільшенні віку (тобто, чим старшою є людина, тим частіше вживає розмовну українську мову; див. табл. № 3); 2) зворотна тенденція до зменшення частки осіб, які досконало володіють румунською мовою у розрізі поколінь (тим старшою є людина, тим гірше володіє державною мовою; див. табл. № 1); 3) тенденція до зменшення частотності читання українських текстів для представників другої, третьої та четвертої вікових груп (тобто, чим старшим є вік людини після 20-літнього періоду, тим менше вона використовує письмо та читання українською мовою; див. табл. № 4-5); 4) тенденція виняткової популярності та моди на державну мову для підростаючого покоління українців повіту Марамуреш. Це стимулюється державою через систему виховання та освіти, засобів масової інформації Румунії та самими батьками дітей (див. табл. № 2); 5) тенденція до спілкування дорослих із дітьми державною мовою, що проявляється у дедалі зростаючій кількості дітей, які вивчають румунську мову вдома, а не у школі (див. табл. № 6); 6) тенденція, яка поєднується у всіх поколіннях, а в підростаючого найбільшою мірою проявляється, це – румуномовна лічба. Цей факт ми пояснюємо інтеграцією українців Марамуреша як представників румунського соціуму в знакову систему освоєння простору і часу, тобто когнітивно-семантичну структуру домінуючої державотворчої етногрупи румун (див. табл. № 7). Ураховуючи поліваріантність етноідентичності українців повіту Марамуреш, вплив сучасних факторів етносоціального та етнокультурного плану вважаємо за перспективу більш детальне дослідження наступних проблемних блоків: 1) з’ясування ролі конфесійного чинника соціального та етнічного самопочуття українців повіту Марамуреш; 2) дослідження фактору заробітчанства в регіоні; 3) вимір векторів міжетнічних дистанцій в гірському ареалі; 4) аналіз практичної діяльності в сільській місцевості громадських організацій української національної меншини Румунії; 5) наукове окреслення «рутенської проблеми» тощо.