ВИЗВОЛЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ ТА РУХ УКРАЇНЦІВ МАРАМОРОЩИНИ ЗА ВОЗЗ’ЄДНАННЯ З УКРАЇНОЮ (КОНТРОВЕРСІЇ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА РУМУНСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ)

Abstract

По-перше, висвітлення «руху українців Мараморощини за возз’єднання з Україною» було започатковане істориком Омеляном Довганичем, який віднайшов документальні свідчення про ці події. Виключно у cвітлі методологічних принципів національної історіографії цю сторінку історії змалював дослідник Володимир Сергійчук. Таким чином, при підготовці підручників для студентів та учнів українських шкіл ця версія вже має підстави бути включеною як віха сучасної вітчизняної історії. По-друге, румунська історична наука більш комплексно висвітлює події довкола марамороських подій кінця 1944 – початку 1945 років, насамперед через оприлюднення нових архівних документів. Історики Марчела Салажан (Marcela Sălăgean), Іліє Ґерґеш (lie Gherheş), Флорін Мюллер (Florin Müller) оцінюють їх як хвилю «сецесіоністських акцій». Вони виявилися авантюрою, адже дії української адміністрації були непродуманими та неприйнятними для місцевого населення, навіть українського. Крім цього був інший фактор – військовій радянській адміністрації та румунській влади були відомі попередні домовленості про встановлення повоєнних кордонів між Радянським Союзом та Румунією. Тому тогочасні події вписуються у формат «сецесіоністських акцій українських комуністичних елементів». По-третє, виважену та до певної міри об’єктивну оцінку подій довкола марамороського руху за возз’єднання з Україною подають у своїх працях дослідники Ірина Люба Горват та Микола Вегеш. Базуючи свій виклад не тільки на архівних документах України, але й Румунії вони висвітлили тогочасні суспільно-політичні настрої населення, зробили висновок про реальну, а не декларативну силу «українського руху за возз’єднання». Таке загальне резюме підтверджується й проведеними польовими етнографічними дослідженнями в українських селах Мараморощини у 2002 та 2003 роках Іриною Любою Горват та автором цих рядків. Опитані мешканці сіл Вишня Рівна, Луг над Тисою, Вишівська Долина солідарно свідчили про відсутність масового руху за возз’єднання серед українських селян. Також вони констатували, що місцеве населення з побоюванням ставилось до подібної перспективи. Втім рефлексії подій більш як сімдесятилітньої давнини в етнографічному полі Мараморщини варто розглянути в окремій публікації. Загалом можна констатувати, що епізод марамороських подій кінця 1944 – початку 1945 років тільки починає документуватись в наукових працях, а тому й не позбавлений принципів національної історіографічної телеології. З українського боку – як нездійснений шанс возз’єднання у межах етнографічних земель, а з румунської частини – як короткий період ганебної радянської окупації та провокація іредентистського руху серед частини українського та угорського населення краю. Перспектива майбутнього, на наш погляд, полягає у створенні дієвої, а не декларативної українсько-румунської (чи румуно-української) комісії істориків, яка поступово, наближаючись до історичної об’єктивної істини, розставила б адекватні акценти в новітній історії українського та румунського народів.