Правові проблеми існування «пожертвуваних» зон як індикатору екологічної несправедливості

Abstract

Для забезпечення належної реалізації принципу екологічної справедливості, в основу якого входить гарантування реалізації права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля є необхідність визначення усіх можливих екологічних ризиків, які блокують досягнення такої мети. Запроваджена вітчизняним законодавством система визначення найбільш екологічно небезпечних підприємств та заходів щодо забезпечення ними екологічної безпеки вважається не достатньою в рамках забезпечення екологічної справедливості, оскільки вона не гарантує подолання екологічного ризику техногенно забруднених територій, а отже унеможливлює реалізацію конституційного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Свідченням тому є започаткований у зарубіжній практиці рух щодо визнання територій, які техногенно перевантажені «пожертуваними» зонами. З’ясовано, що такі зони розглядають як: райони, мешканці яких піддаються підвищеному рівню впливу через сусідство з екологічно небезпечними об’єктами; частина спадщини екологічного расизму і екологічної несправедливості; зони масового захворювання на хвороби, викликані споживанням забрудненого довкілля; моральні плями нації. Тому в «пожертвуваних» зонах не можливо гарантувати право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, оскільки поняття «довкілля» в даному випадку розглядається не у значенні «первинна природа», а як «найдешевша з можливих». В такому разі і людське життя, а також природні ресурси розглядаються як «одноразові» і такі, що не можуть бути передані у спадщину майбутнім поколінням. Враховуючи окреслені обставини, сформовано науковий висновок в якому відзначено, що основним напрямом подолання таких негативних факторів, як дисбаланс екологічних ризиків на території України є необхідність повномасштабної екологізації матеріального виробництва, а на проміжному етапі – забезпечення соціальних виплат мешканцям «пожертвуваних» зон з метою умовного гарантування екологічної справедливості та компенсації екологічної шкоди, заподіяної здоров’ю та життю людей на техногенно забруднених територіях.

In order to ensure proper implementation of the principle of environmental justice, which is based on guaranteeing the realization of citizens’ right to an environment safe for life and health, it is necessary to identify all possible environmental risks that block the achievement of such a goal. The system of identifying the most environmentally dangerous enterprises and measures to ensure their environmental safety, introduced by domestic legislation, is considered insufficient in the framework of ensuring environmental justice, since it does not guarantee overcoming the ecological risk of technogenically polluted territories, and therefore makes it impossible to realize the constitutional right of citizens to an environment safe for life and health. This is evidenced by the movement initiated in foreign practice in order to recognize territories that are artificially overloaded as “sacrifice” zones.It was found that such zones are considered as: areas whose residents are exposed to a higher level of influence due to the neighborhood with environmentally hazardous objects; part of the legacy of environmental racism and environmental injustice; areas of mass diseases caused by consumption of polluted environment; moral stains of the nation. Therefore, in “sacrifice” zones it is not possible to guarantee the right to an environment safe for life and health, since the concept of “environment” in this case is not considered in the sense of “primordial nature”, but as “the cheapest possible”. In this case, both human life and natural resources are considered “disposable” and cannot be passed on to future generations.Taking into account the outlined circumstances, a scientific conclusion was formed in which it was noted that the main direction of overcoming such negative factors as the imbalance of environmental risks on the territory of Ukraine is the need for full-scale greening of material production, and at the intermediate stage - the provision of social payments to residents of “sacrifice” zones for the purpose of conditionally guaranteeing environmental justice and compensation for environmental damage caused to the health and life of people in technogenically polluted territories.