Адміністративно-правове регулювання реалізації права на мирні зібрання в умовах воєнного стану

Abstract

У статті проаналізовано проблеми адміністративно-правового регулювання реалізації права на мирні зібрання в умовах дії правового режиму воєнного стану. Констатовано, що нормами Конституції України визначено єдиного суб’єкта, наділеного компетенцією щодо заборони права громадян на мирні зібрання, в ролі якого виступають суди загальної юрисдикції. Обґрунтовано доцільність скасування пункту 8 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», стосовно наділення військового командування та військових адміністрацій повноваженнями щодо заборони проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів. Акцентовано увагу, що й дотепер законодавцем не прийнято спеціального законодавчого акту, спрямованого на визначення порядку організації та проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів. Доведено безпосередній вплив відсутності зазначеного спеціального закону на якість правозастосовної практики судів загальної юрисдикції під час розгляду адміністративних справ за статтею 185-1 КУпАП. Наголошено на відсутності зрозумілого та врегульованого законом категоріального апарату, за допомогою якого виявилося б можливим відмежовувати поняття «мирні збори», «мітинги», «походи», «демонстрації», «інші масові заходи. Підкреслено, що національне законодавство про свободу мирних зібрань потребує доопрацювання в частині, що стосується регламентації термінових, спонтанних мирних зібрань, а також мирних заходів, які проводяться за відсутності організатора. Висловлено необхідність концептуального визначення механізму реалізації публічних заходів, що проводяться: а) спонтанно; б) без організатора; в) терміново (без зволікання). Встановлено, що правова невизначеність механізму організації та проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів пояснюється відсутністю: а) чіткого та однозначного підходу законодавця до визначення суб’єктів, наділених повноваженнями щодо запровадження таких обмежень; б) законодавчих підстав для притягнення порушників до адміністративної відповідальності за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, що, насамперед, обумовлено бланкетним характером статті 185-1 КУпАП.

The article analyzes the problems of administrative and legal regulation of the exercise of the right to peaceful assembly in the conditions of the legal regime of martial law. It has been established that the norms of the Constitution of Ukraine define a single subject empowered to prohibit the right of citizens to peaceful assembly, whose role is played by courts of general jurisdiction. The expediency of canceling clause 8, part 1, article 8 of the Law of Ukraine “On the legal regime of martial law”, regarding the granting of powers to the military command and military administrations to ban peaceful meetings, rallies, marches and demonstrations, and other mass events, has been substantiated. Attention is drawn to the fact that the legislator has not yet adopted a special legislative act aimed at determining the procedure for organizing and holding peaceful meetings, rallies, marches and demonstrations, and other mass events. The direct influence of the absence of the specified special law on the quality of law enforcement practice of courts of general jurisdiction during the consideration of administrative cases under article 185-1 of the Code of administrative offenses has been proven. It is emphasized that there is no clear and legally regulated categorical apparatus, with the help of which it would be possible to distinguish the concepts of “peaceful gatherings”, “meetings”, “campaigns”, “demonstrations”, “other mass events. It is emphasized that the national legislation on the freedom of peaceful assembly needs to be revised in the part related to the regulation of urgent, spontaneous peaceful assemblies, as well as peaceful events that are held in the absence of the organizer. The need for a conceptual definition of the implementation mechanism of public events, which are held: a) spontaneously; b) without an organizer; c) urgently (without delay).