Родинне коло як лінгвокультурна палітра (на матеріалі народних пісень болгар України)

Abstract

Стаття присвячена традиційній болгарській родині в народнопоетичних текстах болгар-переселенців, нащадки яких проживають в Одеській, Запорізькій, Миколаївській областях та в Криму. Родину розглянуто як масштабний символ, концепт болгарської культури, носії якої відірвані від історичної батьківщини. Болгарська етноспільнота в Україні утворилася внаслідок переселення болгар із метрополії до центрального та південного регіонів у другій половині XVIII – першій половині XIX ст. під час османського панування на Балканському півострові. Болгари-переселенці принесли з собою великий масив усної народної творчості, яка може слугувати для різноспрямованих досліджень болгарського мовного острова. Джерельною базою цих студій стали збірники болгарських пісень за редакцією С. Цветка, Н. Кауфмана, О. Червенко, Л. Ноздриної, записані ними у другій половині XX – на початку XX ст. Авторка зосереджує увагу на лінгвістичному портретуванні членів родини в родинно-побутових, родинно-обрядових, героїчних, гайдуцьких, жартівливих піснях та піснях із міфологічною фабулою. У статті проаналізовано лексичні засоби створення стереотипних образів матері, батька, подружжя, дітей та інших родичів, поведінка яких у фольклорних сюжетах є яскравим маркером болгарської лінгвокультури. Встановлено, що в межах концепту «родина» мовні портрети всіх персонажів болгарської народної пісні характеризуються дуальністю; лексичні та фразові одиниці, використані в текстах, залежно від сюжету потрапляють до кардинально протилежних семантичних полів – «життя» та «смерть». Деякі мовні портрети, що визначаються особливою внутрішньою суперечливістю, викривають антигуманність патріархату, його несумісність із сенсом існування сім’ї. Інші мовні образи демонструють вітальність, підкреслюючи її важливість для існування майбутнього.

The article deals with the traditional Bulgarian family in folk poetry texts of the Bulgarian migrants, whose descendants is currently living in the regions of Odessa, Zaporizhia, Mykolaiv, and in the Crimea. The traditional family is investigated as a great symbol, concept of the Bulgarian culture, the bearers of which are separated from their historical motherland. The Bulgarian ethnical society has been created due to the migrations of Bulgarians from the mother country to the central and south regions in the last half of the 18th – first half of the 19th c. The Bulgarian migrants have brought here the huge collection of the oral folk arts, those can be useful for diverse studies in the Bulgarian language island. The sources of this investigation are Bulgarian songbooks edited by S. Tsvetko, N. Kaufman, O. Chervenko, L. Nozdrina, which songs was recorded by these scholars in the last half of the 20th – the early 21st c. The author is focusing on the lingual portraits of family members in the folk songs of different genres. Here we are analyzing he lexical modes of creating images of mothers, fathers, marriage partners, kids and other relatives, whose behavior in the folklore narratives is a vivid marker of the Bulgarian linguistic culture. It is established that the lingual portraits of all the characters of the Bulgarian folk song exhibit their duality. The lexical units and their compositions used in the text are included to the oppositional semantic fields – “life” and “death”. A few lingual portraits, in those the internal contrariety is strongly expressed, are convicting an exclusive antihumanity of the androcracy, the incongruity between it and the sense of the family existence. Other lingual images are highlighting the vitality; emphasize its importance for the future.