"Донька Шідзуко" Кьоко Морі як его-роман

Abstract

У статті розглянуто метажанрову своєрідність роману японсько-американської письменниці Кьоко Морі «Донька Шідзуко», визначено поєднання домінантних рис декількох жанрів: его-роману та японської прози ватакуші-шьосецу, автобіографії, ліричних есе. У статті доведено, що тематично цей роман, як і інші твори Кьоко Морі, не вписується в окреслений дослідниками центральний конфлікт драматичного пошуку ідентичності та втрати культурної ідентичності й асиміляції, характерний для азійсько-американської літератури. Висновки зроблено на підставі аналізу особливостей прояву авторського «Я» в досліджуваному романі, а також принципів нарації, реалізації внутрішньої емоційної «правдивості» роману, образу героя, ступеня художнього психологізму та ліризму. Окреслено ідентичність трьох інстанцій оповіді: у романі «Донька Шідзуко» герой, оповідач та автор виступають в одній особі. Визначено співвідношення різних типів нарації: епічної, ліричної, мемуарно-щоденникової та автобіографічної. При цьому ліричний складник наслідує важливу особливість японської художньої культури. Конфлікт у творі не загострено, драматизм і трагізм приховано за фрагментарністю нарації та побутовими деталями. Мемуарно-щоденникова оповідь вибудовується пунктирно через спогади деталей життя, нелінійну оповідь, чергування минулого та теперішнього часів. Особливість роману визначається також тонким розкриттям суб’єктивного духовно-біографічного досвіду, внутрішнього простору життя. Важливим елементом загострення внутрішнього конфлікту стає інтермедіальна інкорпорація візуальних образів. Проведене дослідження дає змогу визначити різнорівневу парадигму трансгресивності як важливу культурологічну, художньо-естетичну й жанрову ознаку роману «Донька Шідзуко» та інших творів Кьоко Морі.

The article brings into focus meta-genre peculiarities of the novel “Shizuko’s Daugher” by Japanese-American writer Kyoko Mori. The novel incorporates dominant characteristics of different genres: “I-novel”, Japanese literary genre watakushi shousetsu, autobiography, lyrical essay. The research shows that the subject of the novel, as well as the subject of other Kyoko Mori’s writings, does not fit into the stereotypical characteristics of the Asian American literature. “Shizuko’s Daughter” avoids direct portrayal of dramatic search for identity, as well as the loss of cultural identity and painful assimilation etc. The article analyses the peculiarities of self-manifestation in the novel, its narrative principles, the means of faithful representation of the author’s emotional experience, the presence of the subject both as the author and as a hero, the depth of lyricism and artistic psychologism. The protagonist, the narrator and the author are embodied in one figure. The novel combines different types of narrative: epic, lyrical, memoiristic and autobiographical. Whereby the lyrical component complies with the essentials of Japanese aesthetical tradition of concealment and obscurity. It could be felt in the way a conflict, which is not accentuated directly, but is implied, in the tragedy that remains unspoken, implicit and obscure. Memories are thinly dotted but hardly described. They are manifested in the reminiscences of the fragments of life, through non-linear narration, in the interchange of past and present. Lyrical portrayal of personal spiritual experience creates the inner space of the novel where incorporation of visual images invokes the immediacy of personal tragedy. The research shows that this complex paradigm of generic transgression indicates culturological, artistic, aesthetic specificity of Kyoko Mori’s novel “Shizuko’s Daughter”, as well as her other writings.