The historiography of the pastoral letter of the Slovak and Subcarpathian Ruthenia bishops of 1924

Abstract

The Slovak and Subcarpathian Ruthenia bishops of the Catholic and Greek Catholic Churches published a pastoral letter in November 1924 to respond to the fact that some members of these churches were members of communist, socialist, or progressive organizations that rejected belief in God, criticizing the churches from atheistic positions and striving to create a secular society. In an effort to expand their membership and electorate, the socialists went so far as to formally present themselves with Christian symbolism, which was supposed to deceive Catholics in a difficult social position and attract them to their ranks. The bishops reflected on this fact and, through the Pastoral Letter, explained to the members of their churches the destructiveness of socialist and progressive theories and recommended that they leave anti-Catholic organizations. Those Catholics who deliberately failed to take their teachings and warnings into account had to expect that the Church would not administer certain sacraments to them. The publication of the Pastoral Letter provoked a fierce reaction in socialist and progressive circles as an attack against the state, its constitution and laws, the government, and the democratic system that threatened the very existence of the Republic. The Pastoral Letter and its authors, the Catholic Church, the Holy See, and Czech and Slovak political Catholicism were violently attacked by journalists, triggering a press affair. Subsequently, the question time of German Social Democrats in the Chamber of Deputies resulted in a government crisis solved not only by the government, parliament, and political parties but also by the so-called Pětka (Committee of Five) as the supreme body of Czechoslovak politics. The search for a way out of the government crisis showed that the socialists, especially the Czechoslovak National Socialist Party, did not want to defend their own ideology in the case but used the publication of the Letter to pressure the Czechoslovak People’s Party, which, as part of the government coalition and the Švehla government, hindered the solution of the issue of regulating the relationship between the state and the Catholic Church. They wanted to force a change in its attitude by acting tactically with the idea of a minority government without the participation of the Czechoslovak People’s Party. However, the Czechoslovak People’s Party’s leaders handled the difficult situation it found itself in due to pressure from its coalition partners and the Catholic Slovak People’s Party and the Prague radical wing of its own party formed around Rudolf Horský, thanks to the prudent policy of its chairman Jan Šrámek. Although it agreed to negotiate a regulation of the relationship between the state and the churches, it defended the membership of the Czechoslovak People’s Party in the governing coalition, agreed to prosecute only those priests who manifestly violated the law, and defended the right of bishops to act independently in public within the limits of the law. This paper analyses and evaluates the current Slovak and Czech historical production on the topic of the Pastoral Letter, draws attention to the agreements and differences in the concept of the case individual authors presented, and indicates other possible research directions.

У листопаді 1924 року словацькі та підкарпатськоруські єпископи католицької та греко-католицької церков видали пастирське послання. Воно реагувало на той факт, що деякі представники цих церков були членами комуністичних, соціалістичних або прогресивних організацій, які виступали проти віри в Бога, критикували церкви з атеїстичних позицій і докладали зусиль до створення секулярного суспільства. Водночас соціалісти, прагнучи розширити свою членську базу та електорат, зайшли настільки далеко, що на офіційному рівні презентували себе християнською символікою, що мала ввести в оману католиків, які перебували у складному соціальному положенні, та залучити їх до своїх лав. Єпископи відреагували на цей факт і в пастирському посланні до членів своїх церков пояснили згубність соціалістичних і прогресивних теорій та порадили їм вийти з антикатолицьких організацій. Католики, які свідомо нехтували їхніми настановами та застереженнями, мали взяти до уваги, що церква не уділятиме їм деяких таїнств. Видання пастирського послання спричинило в соціалістичних і прогресивних колах різку негативну реакцію як напад на державу, її конституцію та закони, уряд і демократичну систему, який загрожує самому існуванню республіки. Пастирське послання та його автори, католицька церква, Святий Престол, чеський та словацький політичний католицизм зазнали гострих нападок з боку журналістики і спровокували скандал у пресі. Згодом інтерпеляція німецьких соціал-демократів у Палаті депутатів призвела до урядової кризи, над подоланням якої працювали не лише уряд, парламент, політичні партії, але й так звана П’ятірка як найвищий орган чехословацької політики. Пошуки виходу з урядової кризи показали, що для соціалістів, насамперед для Чехословацької націонал-соціалістичної партії, у цій справі не йшлося передусім про захист власної ідеології. Публікацію послання вони використали для тиску, зокрема, на Чехословацьку народну партію (ЧНП), яка, будучи частиною урядової коаліції та уряду Швегли, гальмувала вирішення проблеми врегулювання відносин між державою та католицькою церквою. Вони хотіли змусити її змінити свою позицію, просуваючи ідею створення уряду меншості без участі ЧНП. Проте керівництво ЧНП впоралося зі складною ситуацією, в якій опинилося внаслідок тиску партнерів по коаліції, а також католицької Словацької народної партії та празького радикального крила власної партії, об’єднаного навколо Рудольфа Горського, завдяки далекоглядній політиці її голови Яна Шрамека. Хоча воно й погодилось на переговори щодо врегулювання відносин між державою і церквами, але, з іншого боку, відстояло членство ЧНП в урядовій коаліції, дало згоду на притягнення до кримінальної відповідальності тільки тих священиків, які явно порушили закон, і захистили право єпископів на незалежні публічні виступи в межах закону. Стаття аналізує та оцінює наявний словацький та чеський історичний доробок на тему пастирського послання, зазначає спільні й відмінні риси у трактуванні справи окремими авторами, а також пропонує інші можливі напрямки дослідження.