Історія оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні до суду в Україні (кін. XVІІІ – поч. ХХ ст.)

Abstract

Стаття присвячена судовому контролю за нотаріальною діяльністю у часи австрійського та російського панування на українських землях (кін. XVІІІ – поч. ХХ ст.).Відзначається, що ХІХ ст. виступає знаменним періодом для вітчизняного нотаріату, оскільки саме в цей час він формується як самостійна інституція в системі правоохоронних органів. На українських землях у складі Австрійської та Російської імперій були побудовані два типи нотаріату: латинський та державний. Унаслідок цього автор проводить порівняльно-правове дослідження механізму оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні до суду в різних типах нотаріату, що були побудовані в Україні на ті часи. Стверджується, що російське нотаріальне законодавство базувалося на австрійському, зокрема австрійський Нотаріальний порядок 1855 року був покладений в основу російського Положення про нотаріальну частину 1866 року. Робиться висновок, що побудувати нотаріат латинського типу на Росії не вдалося із-за відсутності громадянського суспільства та передумов до його формування, а також бажання держави поставити під свій контроль органи нотаріату. З іншого боку, механізм судового контролю за діяльністю нотаріусів у двох імперіях був подібний. Нотаріус міг притягуватися до цивільної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності за невиконання свої обов’язків. Саме в рамках останньої розвивався інститут судового оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. Дисциплінарне провадження, яке вчиняли суди (у Австрії також нотаріальна палата як орган нотаріального самоврядування) щодо розгляду таких скарг здійснювалося за межами цивільного процесу, але можна було подавати позови про заперечення юридичної сили нотаріальних актів за правилами цивільної процедури. Подібне дозволяв як російський Статут цивільного судочинства 1864 р., так і австрійське Цивільне процесуальне уложення 1895 р.

The article is devoted to judicial control over notarial activities during the times of Austrian and Russian rule on Ukrainian lands (end of the 18th - beginning of the 20th century).It is noted that the 19th century is a significant period for the domestic notary, since it is at this time that it is formed as an independent institution in the system of law enforcement agencies. Two types of notaries were built on Ukrainian lands as part of the Austrian and Russian empires: Latin and state. As a result, the author conducts a comparative legal study of the mechanism of challenging notarial actions or refusal to perform them in court in different types of notary offices that were built in Ukraine at that time.It is claimed that the Russian notarial legislation was based on the Austrian one, in particular the Austrian Notarial Order of 1855 was laid as the basis of the Russian Regulation on the Notarial Part of 1866.It is concluded that it was not possible to build a Latin-type notary in Russia due to the lack of civil society and the prerequisites for its formation, as well as the desire of the state to put notary bodies under its control On the other hand, the mechanism of judicial control over the activities of notaries in the two empires was similar. A notary public could be subject to civil, criminal and disciplinary liability for failure to fulfill his duties. It was within the framework of the latter that the institution of judicial appeal of notarial acts or refusal to perform them developed. Disciplinary proceedings carried out by the courts (in Austria also by the notary chamber as a notary self-governing body) regarding the consideration of such complaints were carried out outside the civil process, but it was possible to file claims to challenge the legal force of notarial acts under the rules of civil procedure. This was allowed by both the Russian Statute of Civil Procedure of 1864 and the Austrian Civil Procedure Code of 1895.