Юридичний погляд на концепції оптимальних моделей державно-приватного партнерства в секторі безпеки України

Abstract

Статтю присвячено дослідженню державно-приватного партнерства у секторі безпеки України. Встановлено, що державно-приватне партнерство є найвищою формою взаємодії (співпраці) держави та суспільства, що характеризується залученням та обміном ресурсами, які надаються недержавним сектором з метою підвищення інновацій та ефективності в державному секторі, а також розвитку окремих сфер. Зазначено, що незважаючи на те, що Законом України «Про державно-приватне партнерство» сектор безпеки не виокремлено як сферу, в межах якої можлива взаємодія держави та суспільства, аналіз чинного законодавства у оборонній сфері та щоденної практики свідчить про те, що сектор безпеки є окремою сферою втілення державно-приватного партнерства. Конкретизовано, що а) безпека держави є благом, яке необхідне для належного повноцінного функціонування суспільства; б) сфера безпеки держави сприяє забезпеченню публічного інтересу, що обумовлює необхідність належної взаємодії приватного та державного секторів; в) сфера безпеки, у межах якої втілюється державно-приватне партнерство, включає кібербезпеку, громадську безпеку, захист об’єктів критичної інфраструктури, безпеку кордону та територіальної цілісності України тощо. Встановлено, що дослідження моделей державно-приватного партнерства неможливо без врахування досвіду Сполучених Штатів Америки (англо-американська правова система) та Європейського Союзу (романо-германська правова система). Підсумовано, що найбільш оптимальними моделями державно-приватного партнерства у секторі безпеки для України є 1) реалізація пріоритетних проектів у сфері інфраструктури місцевого та державного значення через тендерну процедуру (практика Сполучених Штатів Америки); 2) залучення державних активів приватними компаніями, що дає змогу реалізувати чимало спільних проектів у сфері безпеки (практика Європейського Союзу); 3) укладення контрактів на управління і експлуатацію (Європейського Союзу); 4) укладення договорів концесії.

The article is devoted to the study of public-private partnership in the security sector of Ukraine. It was established that public-private partnership is the highest form of interaction (cooperation) between the state and society, characterized by the involvement and exchange of resources provided by the non-state sector in order to increase innovation and efficiency in the public sector, as well as the development of certain areas.Attention is drawn to the fact that despite the fact that the Law of Ukraine «On Public-Private Partnership» does not single out the security sector as an area where interaction between the state and society is possible, the analysis of current legislation in the defense sphere and daily practice shows that the security sector is also sphere of implementation of public-private partnership. It is specified that a) the security of the state is a good that is necessary for the proper and full functioning of society; b) the sphere of state security contributes to the provision of public interest, which determines the need for proper interaction of the private and public sectors; c) the field of security, within which the public-private partnership is implemented, includes cyber security, public safety, protection of critical infrastructure facilities, border security and territorial integrity of Ukraine, etc.It is established that the study of public-private partnership models is impossible without taking into account the experience of the United States of America (Anglo-American legal system) and the European Union (Romano-Germanic legal system). It was concluded that the most optimal models of public-private partnership in the security sector for Ukraine are 1) implementation of priority projects in the field of infrastructure of local and state importance through the tender procedure (practice of the United States of America); 2) attraction of state assets by private companies, which makes it possible to implement many joint projects in the field of security (practice of the European Union); 3) contract for management and operation (of the European Union); 4) concession agreement.