Василь Васильович Німчук і проблеми cучасної української словотвірної морфонології

Abstract

Статтю присвячено аналізові внеску В.В. Німчука в розв’язання проблем української словотвірної морфонології – такого розділу мовознавчої науки, який досліджує зовнішній план морфем і закономірності їхньої формальної взаємодії в усіх актах словотворення й словозміни. Її мета – продемонструвати вагомість основних положень статті В.В. Німчука «До питання про афіксальний словотвір» для з’ясування природи та етимології розширювачів афіксальних морфем як складників дериваційних актів. Досягнення цієї мети вимагало застосування низки загальнонаукових і власне лінгвістичних (спеціальних) методів і процедур, зокрема аналізу, зіставлення й порівняння, прийомів структурного та семантичного методів, словотвірного, етимологічного й компонентного аналізів. У ході дослідження встановлено, що В.В. Німчук мав власне розуміння поняття й терміна «аглютинативне словотворення», позаяк охоплював ним тільки випадки поєднання словотворчих афіксів із незмінюваними словами, а також тими чи тими словоформами змінюваних слів. У своїй статті він засвідчив слушність думки, що аглютинативне словотворення активно послуговується нарощеними суфіксами, забезпечуючи в такий спосіб чітке й вільне прочитання словотвірної структури похідного слова, а також довів, що нарощувані на той чи той суфікс сегменти є з походження не будь-якими довільними елементами, а значущими, тобто морфемами, які з певних причин асемантизувалися й, відійшовши до словотворчого афікса, стали виконувати в слові лиш формальну функцію. Виявлено, що такі структури вчений окреслював терміном «суфікси», очевидно, похідні суфікси, хоч вони в значеннєвому плані не відрізняються від первинних, вихідних. Показано, що значущість праці В.В. Німчука для морфонологічної теорії полягає не лише в тому, що в ній розкрито механізми постання розширених аломорфів словотворчих морфем, а й досліджено історію постання суфіксів -шн-, -ка-, які в нашій інтерпретації постають морфами доволі продуктивних і активних морфем {-Н-} та {-А-}, морфами нарощеними, що містять у своєму складі субморфеми – елементи, формально збіжні з морфемами (питомими чи запозиченими), але які виконують в ході дериваційної процедури функцію пристосування словотворчих морфем.

The article is devoted to the analytical contribution of V.V. Nimchuk in solving the problems of Ukrainian word-forming morphonology – a branch of linguistic science that investigates the external plan of morphemes and the patterns of their formal interaction in all acts of word formation and word change. Its purpose is to demonstrate the importance of the main provisions of the article by V.V. Nimchuk “On the issue of affixal word-forms” to clarify the nature and etymology of affixal morpheme expanders as components of derivational acts. Achieving this goal required the use of a number of general scientific and actually linguistic (special) methods and procedures, including analysis, comparison, techniques of structural and semantic methods, word-formation, etymological and component analyses. During the research it was established that V.V. Nimchuk had his own understanding of the concept and term “agglutinative word formation”, since it covered only cases of combining word-forming affixes with unchanging words, as well as certain word forms of changing words. In his article he testified to the correctness of the opinion that agglutinative word formation actively uses extended suffixes, thus ensuring a clear and free reading of the word-forming structure of a derived word, and also demonstrated that the segments extended to a particular suffix are originally not any arbitrary elements , and meaningful, i.e., morphemes, which for certain reasons became asemanticized and, having moved to the word-forming affix, began to perform only a formal function in the word. It was found that the scientist outlined such structures with the term “suffixes”, obviously derivative suffixes, although they do not differ in terms of meaning from primary, original ones. Credit to V.V. Nimchuk’s advantage over morphonology is that he not only revealed the mechanisms of the formation of extended allomorphs of word-forming morphemes, but also investigated the history of the formation of the suffixes -shn’-, -ka-, which in our interpretation appear as morphs of quite productive and active morphemes {-Н-} and {-А-}, augmented by morphs that contain submorphemes in their composition – elements that formally coincide with morphemes (proper or borrowed), but which perform the function of adapting wordforming morphemes during the derivation procedure.