Стилістичний топос "голодних і спраглих" як елемент соціального складника концепції сталого розвитку

Abstract

У статті автор розглядає функціонування стилістичного топосу «голодних і спраглих» у давньоруських пам’ятках («Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського, «Слово про віру латинську чи варязьку» Феодосія Печерського, «Пам’ять і похвала князю Володимиру» Якова Мниха, «Слово, що написав він своєму князю Ярославу Володимировичу» Данила Заточника, «Повчання» Володимира Мономаха, Києво-Печерський Патерик) та доходить висновку, що топос виступає елементом соціальної структури суспільства, а також функціонує як оцінка характеристики фізіологічного стану людини. Окрім того, художнє вираження топосу формує номінацію суспільних класів: духовенства, князів, воїнів, жебраків, а також виступає маркером соціальної нерівності. На функціонування стилістичного топосу «голодних і спраглих» у аналізованих пам’ятках значний вплив має загальноісторичний контекст та традиції християнської культури. Соціальний аспект художнього відтворення топосу «голодні та спраглі» спрямований на людину і націлений на збереження стабільності її соціокультурного середовища. Спираючись на художнє вираження топосу «голодні та спраглі», концепція СР передбачає, що людина повинна брати активну участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності. Автор статті наголошує, що для досягнення СР сучасне суспільство повинне створити ефективну систему прийняття рішень, яка враховує попередній культурний досвід, адже культура (а тому і література) є ніщо інше, як послідовна зміна окремих поколінь, кожне з яких використовує здобутки, передані йому всіма попередніми генераціями. До того ж у міру поглиблення знання про літературу попередніх епох та вміння цінувати здобутки минулих періодів людство отримує унікальну можливість взяти за основу курсу розвитку попередньо набуту культурну спадщину, яка формується в тому числі за посередництвом літературного топосу «голодних та спраглих».

In the article the author considers the functioning of the stylistic topos of “hungry and thirsty” in monuments (“A Word about Law and Grace” by Hilarion of Kyiv, “A Word about the Latin or Varangian Faith” by Theodosius Pechersky, “Memory and Praise to Prince Vladimir” by Yakov Mnykh, “The word he wrote to his prince Yaroslav Vladimirovich” by Danylo Zatochnyk, “Teachings” by Volodymyr Monomakh, Kyiv-Pechersk Paterik) and concludes that the topos is an element of the social structure of society and also functions as an assessment of the physiological state of man. In addition, the artistic expression of the topos forms the nomination of social classes: clergy, princes, warriors, beggars, and also acts as a marker of social inequality. The general historical context and traditions of Christian culture have a significant influence on the functioning of the stylistic topos of the “hungry and thirsty” in the analyzed monuments. The social aspect of the artistic reproduction of the topos “hungry and thirsty” is aimed at people and aims to preserve the stability of its socio-cultural environment. Based on the artistic expression of the topos “hungry and thirsty”, the concept of SD implies that a person should take an active part in the processes that shape the sphere of his life. The author of the article emphasizes that in order to achieve the SD, modern society must create an effective decision-making system that takes into account previous cultural experience, because culture (and hence literature) is nothing more than a consistent change of individual generations, each of which uses achievements, passed on to him by all previous generations. In addition, as the knowledge of the literature of previous epochs deepens and the ability to appreciate the achievements of past periods, humanity gets a unique opportunity to take as a basis the course of development of previously acquired cultural heritage, which is formed through the literary topos “hungry and thirsty”.