Стратегічні напрямки удосконалення превентивних антикорупційних механізмів в органах військового управління

Abstract

Мета статті полягала в тому, щоб визначити особливості стратегічних напрямів удосконалення превентивних антикорупційних механізмів в органах військового управління. З’ясовано, що в умовах правового режиму воєнного стану виникають нові умови, які сприяють збільшенню кількості корупційних правопорушень. На підставі аналізу нормативно-правової бази та практики діяльності органів військового управління у сфері запобігання корупції було виокремлено наступні стратегічні напрями. По-перше, оцінка корупційних ризиків, що включає: а) аналіз антикорупційних повідомлень; б) визначення причин та умов, які сприяють вчиненню корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних із корупцією; в) уточнення переліку корупційних ризиків відповідно до актуальної ситуації. По-друге, зменшення впливу факторів, пов’язаних з конфліктом інтересів: а) мінімізація можливості виникнення конфлікту інтересів; б) врегулювання конфлікту інтересів у разі його виникнення. По-третє, зміцнення системи декларування як запобіжника вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних із корупцією: а) забезпечення своєчасного подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави; б) збільшення рівня достовірності інформації, що міститься у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави. По-четверте, формування у військовослужбовців нульової толерантності до корупції: а) виховання високого рівня доброчесності військовослужбовців; б) зміцнення внутрішньовідомчої корпоративної етики антикорупційної спрямованості. Акцентовано увагу на тому, що правовий режим воєнного стану наклав свій відбиток на реалізацію деяких з означених заходів. Вказане обумовлює необхідність пошуку інших дієвих антикорупційних інструментів, до яких можна віднести численні соціологічні опитування, проведення фокус груп, аналіз публікацій в засобах масової інформації та ін. Зроблено висновок, що стратегічні напрямки удосконалення превентивних антикорупційних механізмів в органах військового управління уявляють собою розраховані на тривалу перспективу способи дій, спрямованих на зменшення кількості корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією.

The purpose of the article was to determine the features of the strategic directions for improving preventive anti-corruption mechanisms in the military command and control bodies. The rationale is given that under the conditions of the legal regime of martial law, new conditions arise that contribute to an increase in the number of corruption offenses. The article analyzes the legal framework and practice of the activities of military command and control bodies in the field of preventing corruption. Based on the results of the analysis, the following strategic directions were identified. First, an assessment of corruption risks, including: a) analysis of anti-corruption messages; b) determination of the causes and conditions conducive to the commission of corruption offenses and offenses related to corruption; c) specification of the list of corruption risks in accordance with the current situation. Secondly, reducing the influence of factors associated with a conflict of interest: a) minimizing the possibility of a conflict of interest; b) settlement of conflicts of interest in case of occurrence. Thirdly, strengthening the declaration system as a prevention of corruption offenses and offenses related to corruption: a) ensuring the timely submission of declarations by persons authorized to perform the functions of the state; b) increasing the level of reliability of information contained in the declarations of persons authorized to perform the functions of the state. Fourthly, the formation of zero tolerance for corruption among military personnel: a) education of a high level of virtue in military personnel; b) strengthening of intra-departmental corporate ethics of anti-corruption orientation. Attention is paid to the fact that the legal regime of martial law has left its mark on the implementation of some of these measures. The above necessitates the search for other effective anti-corruption tools, which include numerous sociological surveys, focus groups, analysis of publications in the media, etc. The conclusion is made that the strategic directions for improving preventive anti-corruption mechanisms in military command and control bodies are long-term methods of action aimed at reducing the number of corruption offenses and offenses related to corruption.