Нормативний зміст права на участь у культурному житті: міжнародно-правовий аспект

Abstract

У статті зосереджено увагу на розкритті складових елементів права на участь у культурному житті. Вказано, що право на участь у культурному житті закріплено в положення низки міжнародно-правових актів з прав людини(Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966, Конвенція про права дитини 1989 р., Конвенція про права осіб з інвалідністю 2006 р., Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей 1990 р. тощо). Підкреслено, що культурні права є невід’ємною частиною прав людини та, як й інші права, є універсальними, неподільними та взаємозалежними. Акцентовано, що незважаючи на широке закріплення культурних прав, однією з основних причин нехтування такими правами є складність їх визначення. Охарактеризовано підходи щодо визначення терміну «культура». Зазначено, що культура є широкою, інклюзивною концепцією, яка охоплює всі прояви життя людини, як-от: уклади життя, мова, література, музична і пісенна творчість, система релігій чи вірувань, ритуали, церемонії, мистецтво тощо. Щодо права на «участь» та «прийняття участі» в культурному житті вказано, що воно характеризується трьома взаємопов’язаними компонентами: участь у культурному житті, доступ до культурного життя і внесок у культурне життя. Встановлено, що право на участь у культурному житті також включає п’ять взаємопов’язаних істотних ознак: наявність, доступність, прийнятність, адаптивність, відповідність. Наявність передбачає, що культурні товари та послуги мають бути доступними для всіх. Доступність включає чотири ключові елементи: недискримінацію, фізичну доступність, економічну доступність та доступність інформації. Прийнятність означає, що держави повинні проводити консультації з залученими окремими особами та громадами, щоб переконатися, що дії щодо захисту культурного різноманіття є прийнятними. Адаптивність передбачає, що держави повинні прийняти гнучкий підхід до культурних прав і поважати культурне розмаїття окремих осіб і громад. Відповідність передбачає реалізацію конкретного права доречним і прийнятним чином відповідно до певного контексту.

The article focuses on the disclosure of the constituent elements of the right to take part in cultural life. It is pointed out that the right to take part in cultural life is enshrined in a number of international human rights instruments (the Universal Declaration of Human Rights of 1948, the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights of 1966, the Convention on the Rights of the Child of 1989, the Convention on the Rights of Persons with Disabilities of 2006, the International Convention on the Protection of the Rights of All Migrant Workers and Members of Their Families of 1990 etc.) It is emphasised that cultural rights are an integral part of human rights and, like other rights, are universal, indivisible and interdependent. It is emphasised that despite the wide recognition of cultural rights, one of the main reasons for the neglect of such rights is the complexity of their definition. It is characterised the approaches to defining the term “culture”. It is noted that culture is a broad, inclusive concept that encompasses all manifestations of human life, such as ways of life, language, literature, music and song, system of religions or beliefs, rituals, ceremonies, art etc. With regard to the right to “participate” and “take part” in cultural life, the author states that it is characterised by three interrelated components: participation in cultural life, access to cultural life and contribution to cultural life. It is established that the right to take part in cultural life also includes five interrelated essential features: availability, accessibility, acceptability, adaptability, and appropriateness. Availability implies that cultural goods and services should be accessible to all. Accessibility includes four key elements: non-discrimination, physical accessibility, economic accessibility, and information accessibility. Acceptability means that states should consult with the individuals and communities involved to ensure that actions to protect cultural diversity are acceptable. Adaptability means that states should adopt a flexible approach to cultural rights and respect the cultural diversity of individuals and communities. Appropriateness implies that a particular right is implemented in an appropriate and acceptable manner in a given context.